Categories
Авторське Росія Світ

Інший Казахстан

Кожен мріє про подарунки. Особливо на свята. Тим більше – на Різдво! Для дітей це цукерки та іграшки. Маленька Даша, наприклад, мріяла про інтерактивного песика. Та навряд чи вона очікувала що така бажана іграшка надійде до неї у супроводі побажань від лідера ЛДПР Жиріновського. І ще менше вона очікувала хворобливих роздумів про причину та наслідки, до яких вдався Жиріновський, який, схоже, на старість зовсім втратив розум. Ну то таке. Бог йому суддя. Даша зараз не зрозуміє, а потім забуде маячню політика і в неї все буде добре.

Про який подарунок для себе мріяв сам Жиріновський ми не знаємо. І це на краще. Бо де які речі мають бути тільки в уяві. Та й то – не всі. Як би тільки від таких «бажань» не страждали люди. Але в Росії є особа, людиною її назвати дуже важко, від хворобливих бажань якої страждають навіть не окремі люди, – а цілі країни.

Путін зажадав собі на Новорічні та Різдвяні свята Казахстан. Не більше і не менше. Суверенну країну, навіть дружню Росії, але – не свою, не підвладну старому диктатору. І таке «неподобство», бо Путін вважає «неподобством», якщо те, що він бачить, йому не належить, він вирішив виправити. Про те, яким чином Путін реалізує свої «мрії» як ніхто знає Україна, яка кров’ю своєю дала відсіч путінським «мріям», величезними втратами виборовши право залишитися вільною та незалежною. Тепер прийшов час Казахстану.

Путін, як по нотам, створив передумови для введення «миротворчих» сил ОДКБ на територію Казахстану. Підготовлена та розіграна спецслужбами Росії комбінація має на меті декілька завдань:

  • відсторонити від влади клан Назарбаєва, який почав «відбиватися від рук» Кремля;
  • перетворити суверенну країну на стовідсоткового васала, закріпивши таким чином свої азійські та загальнопланетарні амбіції;
  • врешті решт – «пов’язати кров’ю» членів ОДКБ.

    Завданням цієї організації названо захист територіально-економічного простору країн – учасниць договору спільними зусиллями армій та допоміжних підрозділів від будь-яких зовнішніх військово-політичних агресорів, міжнародних терористів, а також від природних катастроф великого масштабу.

    Наразі до ОДКБ входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія та Таджикистан. Незважаючи на численні спроби Кремля втягнути країни-учасники до власних агресивних дій, ОДКБ як єдиний військово-політичний союз усі ці завдання виконував поки що тільки віртуально. Колективні сили оперативного реагування (КСОР) жодного разу не брали участь у бойових операціях. До «операції по наведенню порядку» у Казахстані.

    Казахстан та Росія є найближчими сусідами та найважливішими союзниками не лише на пострадянському просторі, а й загалом на міжнародній арені. Характер взаємовідносин держав визначається унікальною географічною даністю – найдовшим у світі державним кордоном завдовжки 7,5 тис. км. Вздовж кордону розташовано 12 російських та 7 казахстанських регіонів.

    Росії вкрай необхідний Казахстан, як надійний партнер у економічній, безпековій та геополітичній площині. Та відносини Росії із Казахстаном останнім часом значно погіршилися із-за безлічі конфліктних точок та зростання прихованої напруги, зумовлених як внутрішніми причинами, так і глобальними тенденціями. В умовах зростання популярності національно-патріотичної ідеології та зміцнення національної самосвідомості в Казахстані, періоди спільного проживання казахстанського і російського народів в одній державі почали розглядатися як такі, що негативно позначилися на розвитку країни.

    Казахи почали розуміти, що «дружба з великим сусідом» нічого гарного не принесла власній країні.

    Запит на посилення національно-патріотичної ідеології призвів до поступового витіснення казахстанцями неказахської національності із політичної сфери. Так, за підсумками парламентських та муніципальних виборів, що відбулися на початку січня 2021 року, представництво неказахів (переважно – росіян) значно скоротилося у законодавчих органах влади порівняно з минулими складами. Протягом останніх років було взято курс на латинізацію казахстанської мови та загалом посилення ролі казахської мови у політичному житті.

    Загалом, Казахстан почав усвідомлювати власну значущість та все частіше поглядати у бік Західного партнерства та Китаю. Такий перебіг подій не міг влаштовувати Путіна, який звик до розгляду Казахстану виключно у якості кишенькового «партнера» (чит. сателіта). «Інший» Казахстан, самостійний, проєвропейський та демократичний ніяким чином не відповідав мрії про «власну велич та загальне домінування» кремлівського диктатора.

    Саме маніакальне прагнення до величі стало причиною тому, що зараз Захід Казахстану будує барикади на захист незалежності від ОДКБ. В Актау та Жанаозені мітингувальники зводять блокпости, щоб не допустити війська ОДКБ. В Алмати триває стрілянина та запеклі бої. Є загиблі. Вони лежать на дорозі. На вулицях колись спокійного прекрасного міста стоять розтрощені машини з понівеченими людьми. Казахстан захлиснула темрява, кров та смерть…

    Путін в черговий раз демонструє стабільність та невиліковність своїх злочинних мрій та забаганок. Імперська хвороба зайшла занадто далеко і вже не піддається лікуванню. Сучасна влада Росії – це стабільне Світове Зло.

    Доречі, очолює сили ОДКБ у Казахстані генерал-лейтенант Андрій Сердюков, який очолював операцію з анексії Криму навесні 2014 року. Стабільне Зло має свої стабільні ознаки та обличчя… 

    Автор: Юрій Федоренко, керівник ГО Агенція розвитку демократії та інформаційних свобод.

Categories
Авторське Росія Світ

Навіщо РФ потрібна антинатовська істерія

Останнім часом російські ЗМІ та державні органи просто вибухнули криками про нібито існуючу загрозу для їхніх кордонів з боку НАТО. «Базы приближаются, войска у границ, ракеты, алярм….» – все це, очевидно, награні заяви і штучно створювана проблема.

Нарощування сил НАТО на східних кордонах блоку було спровоковано діями Кремля, стало відповіддю на військову агресію РФ в Україні та початок гібридної війни проти країн Європейського союзу. Шантаж газом, політичні вбивства в країнах ЄС, штучна міграційна криза, мультфільми про гіперзвукові ракети та вихваляння розміщеними «Іскандерами» в Калінінградській області. Подібні загрози не можуть не викликати захисної реакції у відповідь. Саме тому посилилися гарнізони збройних сил членів НАТО у Польщі, країнах Балтії, збільшилася присутність в Україні.

Крім того, до 2014 року у Кремлі нікого не лякало НАТО. Навпаки, активно обговорювалася тема створення бази альянсу у самому центрі РФ в Ульяновську. Сам Рогозін презентував ˝аэродром подскока˝ для американських літаків та логістичний центр на Волзі лише за 600 км від Москви. Він переконував, що це благо для Росії, яке збільшить репутацію країни та приплив грошей.

Що ж трапилося тепер? Чому «великий стратег» Путін почав розповідати про підліт до Садового кільця ворожих ракет? Причин, звичайно, кілька. По-перше, на його глибокі переконання, піддані повинні жити весь час у страху і благати «сильного лідера» їх захистити. «Если б в Крым не зашли мы, то там бы были уже солдаты НАТО». Ну і що? Чим альянс у Криму страшніший, ніж його бази в Ульяновську? Скептично налаштовані росіяни, яких стає все більше, вже жартують: «Вот придут солдаты НАТО в Россию чтоб ограбить и изнасиловать всех, а тут уже все давно ограбленные и изнасилованные Кремлем». Кремлівський режим звик жити шантажем. І зараз він шантажує весь світ і спрямовує смішні ультиматуми до Вашингтона. Причому у своїх вимогах кремлівські діячі стали вживати словосполучення з нафталінового минулого, намагаючись відродити сенси, яких уже не існує. Наприклад: «Страны бывшего СССР». Фантомні імперські болі дають про себе знати. «Комсомольська правда» цитуючи Марію Захарову, називає Україну своїм «задним двором», коментуючи присутність американських та британських військовослужбовців на території суверенної України. У той же час, на запитання журналістів навіщо стільки російських військ накопичується біля західних кордонів, прессекретар Путіна і затятий брехун Дмитро Пєсков пояснює: Воронезька і Ростовська області, це територія РФ і Росія має право як завгодно дислокувати війська по своїй території. Тоді питання: а Україна має право як завгодно переміщати свої війська та війська союзників своєю територією? Відповіді ми не почуємо.

Та й останнє. Звичайно, всі ці заяви про нібито загрозу НАТО, це жалюгідні спроби знайти Casus belli (привід до війни). Москва, спираючись на свою ГБ-шну історію, не може жити без фейків, провокацій та інсинуацій. Всі свої агресивні дії вони звикли виправдовувати інформацією, яку самі й створюють. Так було, коли розпочиналася радянсько-фінська війна. РККА обстріляла заставу своїх же прикордонників та звинуватила у цьому Гельсінкі. Спільний з Гітлером розділ Польщі був оголошений визволенням народу від «біло-поляків». Військові операції в Угорщині 1956 року, у Чехословаччині 1968 року – відновлення соціалістичної законності. Інтервенція до Афганістану, після вбивства свого ж союзника глави держави Аміна, – братерської допомогою радянського народу. Ця «допомога», нагадаємо, принесла афганському народу 2 млн. смертей. Після цього було розв’язання війни у Молдові, операція по розділу Грузії під прапором «захисту миротворців», агресія проти України під виглядом «захисту від НАТО». Йдуть роки і десятиліття, але в огидній, агресивній політиці Кремля стосовно своїх сусідів нічого не змінюється.

Так, Москва боїться НАТО. Але зовсім не того, що НАТО може напасти, а того, що НАТО унеможливлює напад Росії на ті країни, які увійшли до блоку. Зараз риторика йде про «страны бывшего СССР», але за винятком країн Балтії. Тому що маленькі Литва, Латвія та Естонія, вступивши в альянс, назавжди стримали апетити Москви і заморозили їхні претензії на свої території.

Автор: Микола Лимаренко.

Categories
Авторське Світ

Тенденції гібридної агресії РФ проти України

Наприкінці минулого тижня в агентстві Укрінформ впливові експерти та громадські діячі обговорили останні тенденції гібридної агресії РФ проти України на фоні воєнної загрози. Дискусія стала можливою завдяки Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки МКІП. Тому модератор зустрічі Юрій Федоренко попросив керівника центру Ігоря Солов’я окреслити завдання круглого столу у форматі державницької політики.

Ігор Соловей звернув увагу на те, що «дезінформація, яка лунає збоку «сусіда» спрямована на зниження нашої здатності опиратися». Кінцева мета такої інформаційної агресії, на думку Ігоря Солов’я, — знищення України, як країни.

Олександр Данилюк, керівник Центру оборонних реформ, виокремив дві найбільші проблеми. Перша – це продовження РФ «гри» в ескалацію-деескалацію. Друга – це домовленості з окремими групами впливу в Україні стосовно інтеграції Донбасу на умовах, які російська сторона вважає для себе прийнятними. Втім, на думку експерта, така ситуація надає певні можливості для України. Зокрема, потенційне нарощування військово-технічної підтримки України за сприяння країн Заходу. Окрім того, всередині країни влада повинна шукати можливості для широкого суспільно-політичного компромісу для попередження загострення внутрішньої кризи, якою може скористатися РФ.

Євген Магда, директор Інституту світової політики, додав, що «Росія зараз «вистрибує з штанів», що б довести власну значимість». Він виокремив тенденційні напрями: інфодемія (поєднання пандемії з дезінформацією)наплив фейків про «найхолоднішу зиму». Такі фейки поширюються мессенджерами та соціальними мережами. Заборони каналів поширення не працюють, тому потрібні виступи «єдиним голосом» різних представників керівництва країни та професійність спікерів. Також повинна бути розпочата потужна дипломатична робота по протидії дезінформації.

Елліна Шнурко-Табакова, голова правління ГО “Рада інформбезпеки та кіберзахисту”, вважає, що краще ворога переоцінювати, ніж недооцінювати загрозу дезінформаційного впливу. «Якщо ми хочемо реально розбудовувати мережевий спротив, а громадський спротив – це саме мережевий, то громадському сектору бракує професійного і системного відношення до проблеми агресії РФ». «Нажаль присутня повна непрофесійність постачання масивів даних, яке залежить від фаховості постачальника. Немає автономності тих комплексів, які збирають інформацію, немає аналітичної обробки даних і немає критеріїв, за якими споживачі інформації можуть зрозуміти об’єктивність даних».

Сергій Одаренко, редактор проекту «По той бік новин», розповів про тісну співпрацю між окремими редакціями по протидії фейковим новинам. Великою проблемою є спільне інформаційне поле з країною-агресором. Українці часто не розрізняють, де російська, а де українська інформація.

Дмитро Золотухін, засновник Інституту постінформаційного суспільства, наголосив на тому, що на цей час в законодавствах країн немає визначення «дезінформації» та «фейку» та відповідальності за їх розповсюдження (за винятком Франції). Пан Дмитро порівняв інформаційну позицію РФ з позицією «антиваксерів». «Вони так вважають…». «Це їхнє бачення світу. Вони вважають, що України не має бути, як держави…». Заходи інформаційного спротиву дезінформації себе не виправдовують у довгостроковій перспективі. Держава повинна мати інструменти державної пропаганди для підтримки та просування цивілізаційного вибору більшості людей на даній території – інтеграцію у Європейський союз.

Олександр Курбан, керівник Центру протидії інформаційні агресії, наголосив про неможливість самостійної протидії величезній кількості професійних російських тролів. «Потрібна більш повна фахова інтеграція між країнами Заходу та Україною. Україна повинна більше ділитися своїм досвідом. Треба формувати корпус ефективних українських спікерів» для тлумачення на Заході нюансів ситуації.

Експерт Центру протидії інформаційні агресії розповіла про можливість та загрозу використання у якості носіїв дезінформації різноманітних зображень, картинок та мемів, особливо у соціальних мережах. Об’єктами такого впливу часто стають українські військові, тому підвищення метаграмотності військових є одним з основних напрямків роботи Центру.

Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа», відзначила останні трендові меседжі проросійських дезінформаційних телеграм-каналів: ніби Захід «зливає» Зеленського та антивакцинаторські меседжі. Також пані Галина зауважила, що не лише месенджери та соцмедіа здійснюють негативний вплив, а й телеканали. Вона навела приклад використання загального-українського каналу «Наш» Євгеном Мураєвим для розповсюдження ксенофобських настроїв. Експерт звернула увагу на придбання Нестором Шуфричем за останній час двох телевізійних каналів – «Перший незалежний» та «УкрЛайф», розповсюджених у кабельних мережах та інформаційну війну, яку проводять телеканали Ахметова проти Президента України. Поєднання таких внутрішніх та зовнішніх факторів може створити дуже небезпечну ситуацію для України.

Експерт Роман Кульчинський з видання Texty.org.ua переконаний, що кремлівські наративи практично не змінились. «Україна корупційна. Україна недодержава». Будь який недолік української влади відразу використовується з метою дезінформації. На думку пана Романа, між відповідальними за протидію дезінформації установами зараз відсутня ефективна взаємодія.

Мирослава Маркова, аналітик VoxCheck, приділила увагу антивакцинаторському напрямку дезінформації. Також активно поширюються меседжі про те, що Україна перша порушила перемир’я на Донбасі з метою дестабілізації ситуації та перешкоджанню запуску ПП-2. Формується повна недовіра до влади України та можливих коментарів з її сторони. Також має місце наратив про крах міграційної політики Євросоюзу та непричетність до міграційної кризи ані Білорусі, ані Росії. Енергетичні та економічні проблеми України висвітлюються через меседж, що всі негаразди почалися після розриву відносин з Росією, з якою Україні було вигідніше.

Максим Майоров, аналітик головної редакції Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, не вірить у використання Росією «гарячих» сценаріїв. На його думку Росія «залякує» суспільство України та світу, додаючи до звичних дезінформаційних трендів нові «страшилки» на кшталт конфлікту на кордоні Польщі та Білорусі. На превеликий жаль, нагнітаючи ескалацію, Росія може втратити контроль над подальшим розвитком ситуації. Загрозу представляють можливі провокації у театрі військових дій на Донбасі та Чорному морі. Також додалася загроза «Білоруського напрямку». Україна робить ставку на розвінчання фейків та дезінформації, поки Росія не цурається використовувати дезінформацію для досягнення власних цілей.

Марія Сагайдак, оглядач головної редакції Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, наголосила на тому, що російські наративи не змінюються і повторюються вже більше 30 років. Зросла «майстерність» застосування цих наративів. Україні потрібно позбутися «комплексу жертви», вірити в свої сили і просувати свої позитивні здобутки

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Авторське Росія Світ

Ціна монаршої довіри

Акції компанії “Русал”, яка є одним з основних активів бізнесмена Олега Дерипаски, впали майже на 7% на торгах Московської біржі. Це сталося на тлі повідомлень іноземних ЗМІ про обшуки, які проводить ФБР у приватних будинках Дерипаски, що розташовані в районі Embassy Row у Вашингтоні та районі Грінвіч-Віллідж на Манхеттені у місті Нью-Йорк.

Прес-секретар Дерипаски Лариса Бєляєва повідомила в текстовому повідомленні, що ФБР «проводить обшук в двох будинках, розташованих у Вашингтоні та Нью-Йорку, що належать родичам пана Дерипаски. Обшуки проводяться на підставі двох постанов суду, пов’язаних з санкціями США. Будинки не належать пану Дерипасці».

Питання до Дерипаски збоку американської влади виникли ще в далекому 2006 році, коли йому заблокували американську візу, видану в 2005 році, через підозри у зв’язках з організованою злочинністю. Тоді усі звинувачення у зв’язках з кримінальним світом Дерипаска відкинув.

У вересні 2017 року ЗМІ з’явилася інформація про те, що в 2016 році Пол Манафорт, глава передвиборчого штабу Дональда Трампа, за два тижні до обрання Трампа, пропонував Дерипасці по електронній пошті особисті консультації про хід виборів в США. Дане повідомлення одне з тисяч документів, вивчених в ході розслідування зв’язків соратників Трампа з Росією і можливого втручання Росії в президентські вибори в США 2016 року.

53-річний Дерипаска був в числі семи російських олігархів, щодо яких персонально та на їхні компанії в 2018 році були введені санкції Міністерством фінансів США. У відомстві заявили, що діяли у відповідь на «зловмисні дії Росії в усьому світі», включаючи широкомасштабну кампанію втручання у вибори в США в 2016 році і кібератаки. Представники Міністерства Фінансів США зазначили тісні зв’язки Дерипаски з Кремлем, заявивши, що він діяв «від імені . . . високопоставленого чиновника російського уряду», тобто Путіна, і в різних випадках стверджував, що діє від імені уряду РФ.

Цьогорічна спроба Дерипаски звільнитися від санкцій США, введених в 2018 році, зазнала невдачі в федеральному суді. Він оскаржив своє включення в звіт Міністерства фінансів про російських олігархів, заявивши, що звинувачення засновані на чутках і інсинуації і що санкції завдали йому фінансових збитків, відповідно до його позовом, поданим до окружного суду США у Вашингтоні.

У червні окружний суддя США Аміт Мехта відхилив позов, виявивши, що у міністерства фінансів є достатні підстави для свого рішення і що у бізнесмена немає правоздатності або доказів, що підтверджують деякі з його вимог.

Уряд США в 2019 році зняв санкцій з деяких компаній, пов’язаних з Дерипаскою, після того, як він зменшив свої частки володіння, але Сполучені Штати зберегли санкції відносно самого бізнесмена. Як повідомляє Financial Times, в січні 2020 року в листі юристам Дерипаски Міністерство фінансів США обґрунтувало санкції, пославшись на повідомлення про те, що Дерипаска допомагав Путіну відмивати гроші.

Департамент по Управлінню контролю за іноземними активами пише, що в 2016 році Дерипаска «визначений в якості однієї з осіб, що мають активи і відмивають кошти від імені президента Росії Володимира Путіна». Як повідомляється, бізнесмен скасував лістинг на IPO компанії «Газ», щоб приховати відмивання грошей Путіним.

Яку роль зіграв в президентських перегонах в США в 2016 році Дерипаска, залишається одним з головних питань розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера III про втручання Росії у вибори у США. Але питання правосуддя США до Дерипаски не обмежуються тільки 2016 роком.

Міністерство фінансів США заявило, що: «Дерипаска знаходиться під слідством у справі про відмивання грошей і звинувачується в загрозі життю конкурентів, незаконному прослуховуванні телефонних розмов з державним чиновником і участі в здирництві та рекеті».

Наслідки обшуків передбачити поки дуже складно. Вони можуть стосуватися і лобістів Дерипаски в США, і питань власності і управління алюмінієвими заводами в Росії, і навіть самої верхівки російської влади. Як би там не було, щоб уникнути ситуації, при якій офіційна влада США могли б видати ордер на затримання російського олігарха Олега Дерипаски в Австрії, бізнес-джет Gulfstream G550 (бортовий номер EI-EGO), який йому належить, імовірно з бізнесменом на борту вилетів з Відня і вже приземлився в московському аеропорту Внуково.

Цікаво те, що на своєму шляху бізнес-джет обійшов територію Білорусії, віддавши перевагу для прольоту повітряному простору над Литвою і Латвією. 

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Авторське ОРДЛО Росія Світ

Росія взяла в заручники місію ОБСЄ на Донбасі

Безпрецедентна провокація російських спецслужб

Мовою оригіналу:

Россия взяла в заложники миссию ОБСЕ на Донбассе чтобы обменять их на взятого в плен российского офицера Андрея Косяка.

Беспрецедентная провокация российских спецслужб – сегодня в Донецке и Горловке оккупанты захватили сотрудников специальной мониторинговой миссии ОБСЕ, и запретили им выход за пределы места проживания. СММ ОБСЕ обеспечивает контроль за ситуацией на линии фронта согласно Минских соглашений. Украинская делегация в Трехсторонней контактной группе справедливо осудила это нападение как «международный терроризм». Ждем реакции президента и МИД, это преступление по сути уничтожает Минские соглашения.

Россия выдвинула условие Украине: если мы хотим освободить наблюдателей ОБСЕ, Украина обязана немедленно освободить гражданина РФ, офицера 6-го мотострелкового полка ВС РФ Андрея Косяка, который был взят в плен во время разведки украинских позиций 13 октября в районе Золотого. Оккупанты заявляют абсурдные вещи, что российский офицер Косяк имел документы Совместного центра контроля и координации – СЦКК, и потому ОБСЕ обязана за него отвечать..

Разумеется, никаких прав вести разведку и заходить на украинские позиции у Косяка не было, разумеется, ОБСЕ не несет никакой ответственности за происшедшее, поскольку не имеет никакого отношения к самостоятельным действиям российских военнослужащих на фронте, к выдаче им каких-либо документов.

Никаких оснований для освобождения Косяка нет. Полномочия СЦКК сама Россия фактически уничтожила в декабре 2017 года, тогда Россия заявила о выходе из СЦКК. В СЦКК от РФ остались представители оккупационных войск «ЛДНР», полномочия которых Украина не признает и стороной переговоров не считает. Поэтому все «документы СЦКК» от оккупантов для Украины ничтожны. Если Косяка отпустить – то завтра россияне нацепят на всю свою армию синие повязки своего СЦКК и будут требовать не стрелять и не брать в плен.

Украина не может признавать любые решения «ЛДНР» и любые их документы. Косяк должен сесть в тюрьму – тем более, что Россия незаконно захватила в заложники свыше 400 украинских граждан, над которыми издеваются в тюрьмах и подвалах.

Это терроризм и шантаж, который еще раз показывает – никакого мирного решения войны на Донбассе не существует, попытки «заглянуть в глаза» и мириться любой ценой воспринимаются Путиным как слабость руководства Украины. РФ терроризирует не международных посредников – это прямое давление на президента Украины, чтобы выбить новые уступки и заставить Украину признавать решения оккупантов.

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Ексклюзив Росія Світ

Путін подає африканський приклад Лукашенку

Олександр Лукашенко дав зрозуміти, що за його, так званого, правління, Білорусія більше не буде співпрацювати з Європою. Останньою крапкою неповернення стало захоплення літака європейської авіакомпанії з білоруським опозиціонером на борту. Тепер у Лукашенка залишається один вихід – інтеграція з Росією. Варто відзначити, що Кремль також не користується повагою у Заходу.

Незважаючи на заяви обох країн про самодостатність, вони не можуть вижити без торгівлі з іншими державами. І якщо Росія може похвалитися серйозними покладами природних копалин, то Білорусія залишається швидше аграрною країною, основною статтею експорту якої є сульфати.

Розуміючи, що майбутня “частина Росії” не зможе витримати економічної блокади Європи, а грошей в РФ не вистачить, щоб утримувати таку велику територію, Путін почав подавати Лукашенку, свого роду, подачки, у вигляді доступу до покладів золота та інших дорогоцінних металів в Африці.
Використовуючи ПВК Вагнера, Росія прокладає собі шлях крізь африканський континент, заповнюючи вакуум після французів і португальців. Пригожин знімає “вершки” і залишає крихти “останньому диктатору Європи”.

Оскільки Лукашенко, в своєму становищі, не може гидувати незаконним видобутком природних копалин в Африці, він без проблем веде діяльність на іншому континенті. Проте, використовуючи своїх соратників і підлеглих, таких як Віктор Шеймман.

Віктор Володимирович Шейман – один з найближчих соратників Олександра Лукашенка. В останній рік він часто бував в Африці. Звідти він повернувся з безліччю укладених угод і угод, які дозволять Білорусі добувати сотні кілограмів золота. Отримані документи показують, що бенефіціари цих угод – це близьке оточення самого Шеймана.

Основною країною, з якою “співпрацює” Білорусія, є Зімбабве. По правді сказати, Олександр Лукашенко вже не перший рік веде справи з африканською державою.

Результатом регулярних поїздок Шеймана стали угоди на сотні мільйонів доларів. “Друг” Лукашенка також похвалився домовленістю про спільну білорусько-зімбабвійську компанію з видобутку золота в Африці. Про все це Володимир Шейман повідомив особисто своєму босові.

Все це транслювалося по білоруських державних каналах. Однак отримані документи показують, що бенефіціари цих угод залишилися за кадром і є близьким оточенням Лукашенка і самого Шеймана. Наприклад, створення “спільного підприємства” з видобутку золота відбувалося не між Білоруссю і Зімбабве, а між Зімбабве і сином Шеймана, а також Олександром Зінгманом, бізнесменом з неоднозначною репутацією, зате почесним консулом Зімбабве в Мінську.

Після виявлення “чорної” бухгалтерії, Зінгману, адміністрації Лукашенка і Шейману були направлені відповідні запити, з проханням прокоментувати ситуацію за фактом незаконного видобутку природних копалин в Африці. Відповідей від Лукашенка і Шеймана отримано не було. А ось Зінгман встиг відправити погрози, що звернеться до суду.

Віктора Шеймана часто називають сірим кардиналом або другим в Білорусі після, так званого президента. Він супроводжує Лукашенка з моменту його першого президентського терміну.

Понад два десятиліття поряд з диктатором Шейман займав багато високопоставлених посад – від генерального прокурора до глави адміністрації президента. І став одним з перших суб’єктів білоруської політичної еліти, які потрапили під санкції.

Євросоюз застосував санкції до В. Шеймана ще в 2004 році. Він несе відповідальність за зникнення і смерть кількох відомих критиків Лукашенка.

Віктор Шейман

Після перших введених санкцій проти Лукашенка і його наближених, деякі представники білоруської еліти вийшли з кола “соратників”, як, наприклад, Юрій Чижас. Він був олігархом і так званим, “гаманцем” Лукашенка.

У випадку з Віктором Шейманом інша справа. Незважаючи на санкції, Лукашенко залишив свого товариша поруч, доручивши йому проводити різні важливі заходи. Наприклад, представлення інтересів Білорусії в Африці.

Зімбабве – африканська країна, з якою у РБ, ймовірно, найкращі стосунки. У березні 2018 року Шейман повернувся з Зімбабве з хорошими для Лукашенка новинами. Він повідомив про великі угоди загальною вартістю в 58 мільйонів доларів. Також Шейман повідомив, що планує збільшити цю цифру до одного мільярда до 2020 року.

Але мова йшла не тільки про цифри. “Що стосується видобутку корисних копалин, було прийнято рішення про створення спільної гірничодобувної компанії між Зімбабве і Білорусією. Ми будемо займатися найрізноманітнішими корисними копалинами. Що знайдемо – відкопаємо”, – розповів Шейман в інтерв’ю державному телебаченню.

Проте, соратник Лукашенка “забув” згадати ще двох людей, які були з ним в делегації. Вони обидва були представлені в місцевих ЗМІ як радники Шеймана. Перший – Сергій Шейман, син Віктора Шеймана. Другий – бізнесмен Олександр Зінгман.

Зінгман має неоднозначну репутацію. Його неодноразово публічно називали торговцем зброєю. У березні цього року Зінгман був затриманий в Демократичній Республіці Конго. Відео затримання незабаром розлетілося по Інтернету.

Дванадцять днів по тому Зінгман був звільнений без будь-яких підозр. У заяві, поширеній самим бізнесменом, говорилося, що африканські державні ЗМІ повідомили про те, що він прибув в Конго, щоб організувати державний переворот. Зінгман категорично заперечує будь-який зв’язок з торгівлею зброєю.

Олександра Зінгмана заарештували в аеропорту Демократичної Республіки Конго

Тим часом, документи, що просочилися, показують, що він і син Шеймана стояли за “спільною гірничодобувною компанією Зімбабве і Білорусії”.

У 2017 році було створено нову юридичну особу під назвою «Midlands Goldfields Foundation». Компанію зареєстрували в грудні на офшорних Сейшельських островах. Вона була створена за кілька місяців до “сімейного” візиту в Зімбабве. Як видно зі знайдених документів, главами компанії в рівних частках, стали А. Зінгман і С. Шейман.

Сертифікат реєстрації юридичної особи, оформлений на Зінгмана і Шеймана молодшого

Компанія з дуже схожою назвою – «Midlands Goldfields Limited» – 22 грудня 2017 року було зареєстровано в Лондоні. У записах компанії в реєстрі Сполученого Королівства немає ніякого зв’язку з Сейшельським фондом, Зінгманом або Шейманом. Єдиним акціонером компанії названий британець Роберт Майкл Фрідберг.

В ході розслідування виявлено, що імена компаній були схожі не випадково. Серед інших паперів, вдалося ідентифікувати документ, який був підписаний англійцем Фрідбергом, в якому говориться, що лондонська компанія насправді була створена для «Midlands Goldfields Foundation».

Таким чином, лондонська компанія фактично контролювалася Сейшельських фондом, що належить Зінгману і Шейману. Назви обох організацій наводять на думку про те, що офшорний бізнес може бути пов’язаний з золотодобуванням в Африці.

Трохи покопавшись в білоруських компаніях, що здійснюють свою діяльність в Африці (а таких насправді небагато), вдалося виявити зімбабвійську золотодобувну компанію, яка співпрацювала з білорусами. Нею виявилася «Zim Goldfields».

Вона також була представлена в публічному просторі як спільна зімбабвійсько-білоруська компанія. Так що це дійсно було схоже на похідну, про створення якої Віктор Шейман говорив в 2018 році.

«Zim Goldfields» була заснована в квітні 2018 року, приблизно через місяць після візиту Шеймана. У травні того ж року компанія отримала дозволи на розвідку золотих ресурсів на декількох різних ділянках загальною площею близько 60 тисяч гектар.

Частина «Zim Goldfields» дійсно належала зімбабвійській державі. 30% акцій належало державній гірничодобувнійкомпанії «Zimbabwe Mining Development Corporation» (ZMDC). Однак документи з назвою «Zim Goldfields», спільне підприємство двох країн не допускало. 70% акцій «Zim Goldfields» належали лондонській компанії «Midlands Goldfields Limited». Та сама компанія, за якою таємно стояли Зінгман і Шейман молодший.

Бенефіціари «Midlands Goldfields Foundation» (зліва) і структура акціонерів «Zim Goldfields»

Після виявленої інформації синові Шеймана, «ZMDC» і Зінгману були відправлені запити з проханням прокоментувати причетність до офшорної і лондонської компанії. Тільки в адміністрації Зінгмана дали відповідь через свою організацію в Дубаї «Aftrade DMCC».

У першому листі «Aftrade DMCC» категорично заперечували зв’язок Зінгмана з «Zim Goldfields»: “Пан Зінгман не має абсолютно ніяких відносин ні з«Zim Goldfields», ні з «Midlands Goldfields Limited»”, – сказали в «Aftrade DMCC». Компанія також заявила, що задані їй питання створювали враження, що мета полягала в тому, щоб “нашкодити пану Зінгману і «Aftrade DMCC»”. Компанія Зінгмана завершила лист натяками на те, що публікація історії може закінчитися судовим розглядом.

Після запиту додаткових коментарів і надання витягів з документів, що показують відносини Зінгмана з «Midlands Goldfields Foundation», відповідь була вже іншою: “Пан Зінгман не має ніякого відношення до діяльності, інвестицій або фінансових операцій компаній, згаданих в вашій заяві. Пан Зінгман також не пов’язаний з паном Сергієм Шейманом в ділових відносинах або операційних компаніях”. У «Aftrade DMCC» відмовилися коментувати копії поданих документів.

«Midlands Goldfields», як в Лондоні, так і на Сейшельських островах, більше не існує. Обидві компанії були ліквідовані в вересні 2020 року. Це відбулося незабаром після того, як влада Зімбабве заборонила видобуток золота в руслах річок. «Zim Goldfields», якому належав контрольний пакет акцій «Midlands Goldfields», також працював в руслах річок.

У листопаді минулого року, після ліквідації згаданих компаній в Лондоні і на Сейшельських островах, назва «Zim Goldfields» привернула увагу ЗМІ. В кінці 2020 року в районі Мутаса, підрядна організація з Китаю почала засипати відкриті кар’єри на ділянці, що належала «Zim Goldfields» ще до того, як їх покинули всі добувачі. В результаті похованими заживо виявилися десять місцевих працівників, тіла тільки двох з них були знайдені. Родичам цих двох золотошукачів виплатили компенсації в розмірі 955 доларів. Ця новина і згадка про сплату податків в районі Мутаса, стало єдиною появою гірничодобувної компанії «Zim Goldfields» в відкритих джерелах.

Золоті копальні в Зімбабве

Китайські підрядники, які виконували роботи, оголосили, що місцевих працівників-нелегалів попередили про підготовлювані роботи на кар’єрі, а інформація про людей в цьому районі була отримана надто пізно.

Невідомо, кому належав контрольний пакет акцій «Zim Goldfields» під час події. У компанії Зінгмана «Aftrade DMCC» також як і інших адміністраціях замішаних в цьому осіб, не відповіли на прохання прокоментувати інцидент зі смертельним результатом.

Крім того, Зінгман також став фігурантом й іншої незаконної діяльності в Африці. Цього разу його партнером виявився відомий білоруський олігарх Олександр Шакутін.

У 2016 році Зінгман і Шакутін заснували компанію «Afex Company Limited», зареєстровану в Гонконзі. Згідно з документами, основною діяльністю «Afex» була торгівля обладнанням між Білоруссю і африканськими країнами. У тому ж році в Білорусії була заснована компанія «Afex Global», бенефіціаром якої була організація Зінгмана і Шакутіна в Гонконзі. Саме ця компанія, по публічних даних, займалася поставками білоруської техніки в Африку. «Afex Global» визначила як мінімум дві державні білоруські компанії в ролі своїх “воріт” в Африку. В одному з повідомлень також згадувалося, що поставлене обладнання є частиною договору, в якому також бере участь компанія Шакутіна – «Амкодор». Білоруська «Afex Global» ліквідована в жовтні 2018 року. Зінгман і Шакутін відмовилися від бізнесу в Гонконзі в тому ж році, і компанія «Afex Company Limited» була передана зімбабвійському юристу Фараю Мутамангіре.

Шакутін підтвердив, що «Afex» працює в Африці, але заявив, що не знає подробиць діяльності компанії. Він також пояснив, що припинив свою участь в компанії через європейські санкції. Організація Зінгмана «Aftrade», зі свого боку, заявила, що «Afex» і її дочірня компанія в Білорусі “не проводили ніяких торгових операцій” і були ліквідовані.

Велика кількість документів і раніше прихованої інформації було видобуто завдяки «досьє Пандори». Проте, важко повірити, що Лукашенко міг не знати, чим займаються його найближчі соратники. Тим більше, що одним з головних олігархів, замішаних в африканських махінаціях, став його близький друг. А це означає, що Олександр Лукашенко, займаючи пост президента Білорусії, свідомо дозволяв своїм наближеним вести діяльність, використовуючи офшорні компанії, таким чином, обходячи податкове законодавство своєї ж держави.

З іншого боку, Африканський континент залишається досить небезпечним місцем, щоб просто так, навіть з дозволу лідерів африканських країн, вести видобуток золота. Для цього необхідна збройна військова охорона. Не виключено, що пізніше будуть надані докази участі деякої кількості найманців з ПВК Вагнера, які забезпечували охорону працівникам зімбабвійсько-білоруської компанії. Якщо така інформація підтвердиться, то стане зрозуміло, що інтереси Путіна в Африці охоплюють значно більші території, ніж є зараз.

Завдяки численним розслідуванням, в тому числі цьому, видно, що підсанкційна Росія і Білорусія використовують офшорні компанії, щоб приховати реальні доходи з африканських країн, частина яких йде в кишені ПВК, а інша частина – на особисті рахунки президентів і їхніх наближених.

Джерело.

Categories
Росія Світ Україна

Навчання Rapid Trident в Україні: відкрита загроза для РФ або черговий виток антиукраїнської істерії Кремля

Багатонаціональні навчання Rapid Trident за чисельністю малочисельніші за минулі Захід-2021, так чому вони викликають таке люте обурення у РФ?

Для початку, союзники РФ і РБ в навчаннях Захід-2021, кажучи дипломатичною мовою, не були геополітичними гігантами: Киргизія, Казахстан, Таджикистан, Монголія, Індія, Шрі-Ланка, Вірменія, Сербія.

До України в міжнародних навчаннях приєдналися більшість «Великої сімки», а також представники Швеції, Словаччини, Грузії, Йорданії, Литви, Латвії, Молдови, Угорщини, Польщі, Румунії. За роки навчань (з 2006 р.) Україна підтвердила взаємосумісність своїх підрозділів з партнерськими на тактичному та організаційному рівні, а це означає, що країна успішно приводить свою обороноздатність під стандарти НАТО. Сьогодні Україна отримує регулярну інструкторську і матеріально-технічну підтримку, а також ділиться власним бойовим досвідом протидії РФ.
 
РФ лякають не так самі навчання, а їхній символізм. Підтримка України більшістю світових демократій означає, що РФ програє гібридну війну. Диверсії і вбивства опозиції силами розвідки, використання агентів впливу і ПВК, дезінформація і бот-ферми, газові угоди з європейськими країнами – ці зусилля так і не змогли переважити шальки терезів на бік Росії на світовій арені. Поки РФ «ображається» на черговий пакет санкцій, Україна продовжує розвивати свій потенціал і зміцнювати зв’язки з партнерами.
 

Якщо 10 років тому ніхто не міг уявити, що РФ порушить норми міжнародного права і вирішиться окупувати частину суверенної держави, то тепер цю загрозу сприймають серйозно всі країни. Наївно вважати, що світ не буде готуватися оборонятися від такої загрози.

Інформаційні операції РФ мають помітний патерн – звинувачення для самовиправдання:

• Розміщення турецьких F-16 і американських систем ППО в Польщі – виправдання для посилення військової присутності в Білорусі;
• навчання НАТО в Чорному морі – привід для провокацій в окупованій акваторії;
• навчання Rapid Trident «змушують» до перекидання дивізій РФ в Крим.

Ці наративи діють переконливо тільки на «внутрішній ринок», тобто, для російської аудиторії. А військові експерти припускають, що наступну світову війну РФ може розв’язати за сценарієм Другої світової (нагадаємо, тоді німці переодяглися у форму поляків і напали на німецький прикордонний об’єкт).

Останні роки РФ вже намагалася визначити «міру нахабства», кілька разів вторгаючись в повітряний простір Туреччини в 2015, демонстративно збільшивши свою підводну присутність в Атлантичному океані поблизу східного узбережжя США, і так далі.

Поки у США та інших членів НАТО вистачає терпіння не піддаватися на провокації. Набагато складніше доводиться Україні. РФ непослідовна в своїх словах і справах, на що вказав Зеленський, процитувавши Путіна під час свого виступу на Генасамблеї ООН. РФ називає терористів на сході України ополченцями, опозиціонерами, а інсценований після окупації Криму референдум – вільним волевиявленням.

Чому ж Росія не визнала референдум в Чечні в 1991 році і вела багаторічну війну за «відновлення конституційного порядку»? Чому десятиліттями підчищає реальні відомості про трагедію в Беслані, яка трапилася через відмову влади йти на переговори?

Навчання Rapid Trident, політика колективної безпеки НАТО, нове озброєння США – це не загроза миру, а тільки привід: РФ використовує конфлікти, власні інсценування і провокації для виправдання своєї агресії. Це єдине, в чому політика Кремля незмінна.

Джерело.

Categories
Росія Світ

США відмовилися визнати вибори в Держдуму РФ на окупованих територіях України

Державний департамент США опублікував офіційну заяву, в якій говориться, що США не визнають вибори в Держдуму РФ, які пройшли 17-19 вересня на тимчасово окупованих територіях України.

«Вибори в Думу 17-19 вересня в Російській Федерації відбулися в умовах, які не сприяють вільному та чесному їхньому проведенню», – зауважили в Держдепартаменті.

При цьому підкреслюється, що застосування російських законів щодо «екстремістських організацій», «іноземних агентів» і «небажаних організацій» серйозно обмежило політичний плюралізм і «завадило російському народу реалізувати свої громадянські і політичні права». Крім того, в РФ широко здійснювалася маргіналізація незалежних політичних діячів, створювалися перешкоди для спостерігачів ОБСЄ, що «істотно знизило прозорість» голосування.

«Ці дії суперечать зобов’язанням Росії, в тому числі відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також її зобов’язанням перед ОБСЄ та іншими міжнародними і регіональними органами», – підкреслили у Вашингтоні.

Американська сторона закликала РФ виконувати міжнародні зобов’язання, поважати права і основні свободи людини і припинити тиск на суспільство, опозицію і незалежні засоби масової інформації.

«Крім того, ми не визнаємо проведення виборів до російської Думи на суверенній українській території і підтверджуємо нашу непохитну підтримку територіальної цілісності і суверенітету України», – підкреслили в Держдепартаменті США.

Джерело.

Categories
Світ

Тактика дрібних капостей: що означає “розстріляний” знак Білорусі

Прикордонний знак застави «Сваринь», пошкоджений мисливськими кулями, може стати символом військових навчань «Захід-2021», де Росія на пару з Білоруссю брязкає зброєю біля кордонів України і Євросоюзу.

Ми зібрали все, що відомо про ситуацію, адже Сваринь – це сусіднє село. До найближчого населеного пункту на Волині – села Ветли – всього 10 кілометрів через ліс, кущі, болото і канал.

Завозити військову техніку під Брест і на інші білоруські полігони РФ почала ще з середини літа, тоді як навчання мали проводитися 13-16 вересня.

Якщо вірити повідомленням російських ЗМІ, то серед військових, які беруть участь в навчаннях, лютує коронавірус. Навіть Володимир Путін після відвідування заходу пішов на самоізоляцію, тому що заразилися десятки людей з оточення президента РФ.

Оскільки гібридні війни в стилі Росії, то українські спецслужби прогнозували в рамках цих навчань різного роду інформаційні провокації.

Одна з них і прокотилася 15 вересня. На офіційному сайті Державного прикордонного комітету Республіки Білорусь розмістили фото обстріляного прикордонного стовпа.

У повідомленні говорилося, що “прикордонники Пінського загону біля  застави «Сваринь» виявили пошкодження прикордонного стовпа і щитка із зображенням Державного герба Республіки Білорусь у вигляді пробоїн від дробу, ймовірно, пострілом з мисливської рушниці. Результати проведеної зустрічі з українською стороною показали, що постріли робилися з території України”.

Це коротке повідомлення передрукували державні білоруські інформагентства, а звідти воно миттєво перекочувало в російські ЗМІ.

Коли ж українські журналісти звернулися за офіційними коментарями, то з’ясувалося, що це чергові Луцького прикордонного загону, які патрулювали місцевість на човні, виявили обстріляний знак.

Як прокоментували в Луцькому прикордонному загоні, знак могли пошкодити, якщо пересувалися на човні, а сам інцидент стався поблизу саме того каналу, який розділяє території України і Білорусі. Гільз, до речі, на місці події не знайшли.

При цьому, обстріляний стовп виявили ще 11 вересня і відразу ж про це повідомили білоруським колегам. З якого боку могли стріляти по стовпу, невідомо, тому зафіксували, що жодна зі сторін претензій не має.

Але через чотири дні новина про «обстріляний з України» стовп рознеслася по просторах Інтернету фоновим шумом в заявах самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка, 15 вересня в столиці Таджикистану Душанбе на саміті Організації Договору колективної безпеки (в ОДКБ входять РФ, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан).

Як передає слова Лукашенка одне з видань, не вщухає шум сусідніх країн на навчаннях «Захід-2021», а загрози від Білорусі сусідам уявні.
«Наші сусіди – країни Балтії, Польща і Україна – вельми нервово реагують на планові білорусько-російські навчання «Захід-2021». Вони вже фактично закінчилися, а шум з території Заходу досі розноситься по всьому світу. Хоча ці вчення мають виключно оборонну спрямованість», – сказав Лукашенко.
Диктатор додав, що РФ і РБ хоча б проводять навчання там, де вони розташовані, а ось США прилетіли в Україну за тисячу кілометрів.
 
Особливо Лукашенка обурили висловлювання Володимира Зеленського.
«Український президент взагалі договорився до того, що на білорусько-російських навчаннях відпрацьовуватимуться варіанти захоплення Києва, Одеси, Харкова. У той самий час сама Україна постійно бере участь в натівських маневрах, які явно мають не оборонну тематику», – сказав він.
Можливо, Лукашенко натякає, що це солдат НАТО з мисливською зброєю підкрався на човні, вистрілив в знак і зник у волинському лісі?

А тим часом навчання «Захід-2021» дійсно турбують Євросоюз. Як передає литовське видання Delfi, в Ризі 13 вересня вперше відбулася зустріч міністрів закордонних справ і оборони країн Балтії та Польщі.

Чиновники розцінюють спільні військові навчання РФ і РБ як гібридну загрозу безпеці зовнішньому кордону ЄС, адже Литва, Латвія і Польща вже натерпілися від навали мігрантів, яких переправляє Мінськ.

У той самий день Лукашенко на полігоні заявив про наміри розмістити на білорусько-українському кордоні російські зенітно-ракетні комплекси C-400.

У Міністерстві закордонних справ України теж стурбовані безпекою українсько-білоруського кордону, протяжність якого становить понад тисячу кілометрів.
«Ми недостатньо інвестували в кордон, і зараз ми бачимо його ідеальну вразливість для диверсійних груп або мігрантів, яких Лукашенко може переслати», – сказав міністр МЗС Дмитро Кулеба британському виданню Independent.
Але найбільшу загрозу російська присутність на кордоні з Україною становить для суверенітету самої Білорусі.

Білоруське медіа Euroradio пише, що навчально-бойові центри, які створює РФ, створюють можливості для постійної і головне безконтрольної присутності російських військових на території РБ.

Видання опублікувало інтерв’ю з директоркою з досліджень міжнародної безпеки Європейської експертної асоціації iSANS Марією Авдєєвою, яка вважає, що градус напруги піднімають постійно, тому що ЄС і Україна не можуть не реагувати на те, що російська база фактично буде створена близько до їхніх кордонів.
«Тактику дрібних капостей Росія завжди успішно використовувала», – каже Авдєєва.
З огляду на ще те, що в Криму і на сході України є велика кількість російського озброєння, територія України опиняється в повній доступності для російських засобів ППО.
«Якщо це не офіційна військова база, то вони не зобов’язані звітувати, скільки людей туди приїхало і в принципі яка їхня роль, крім того, що вони там вчать білоруських військових.

Мета Росії «закріпитися» в Білорусі, поки там є Лукашенко. Він слабкий, надає підтримку. У відповідь на цю підтримку, на те, що він продає частину суверенітету Білорусі, йдуть домовленості про те, щоб збільшити військову присутність.
Фактично це повзуча анексія. Але це все потрібно зробити так, щоб потім було складно відіграти назад. Щоб, коли зміниться Лукашенко, наступний, хто прийде, не міг скасувати ці домовленості», – пояснює Марія Авдиева.
Побоювання експерта про те, що російські війська після навчань з Білорусі нікуди не поїдуть, свідчить і тендер на сайті єдиної інформаційної системи в сфері закупівель Російської Федерації.

Там до 16 вересня (день планового завершення навчань «Захід-2021») тривав прийом заявок на «надання послуг по організації і проведенню комплексного обслуговування казармено-житлового фонду військових містечок Міністерства оборони Російської Федерації, розташованих на території Республіки Білорусь».
Больше информации на портале Матрица Свободы: https://myc.news/ua/politika/taktika_melkih_pakostej_chto_oznachaet_rasstrelyannyj_znak_belarusi

Categories
Світ

Буферна зона

Лукашенко за вказівками та під наглядом Путіна стрімко перетворює Білорусь на буферну зону між Росією та країнами Заходу. На потужний військовий плацдарм Росії, з якого вона (Росія) зможе більш активно погрожувати Заходу у відповідь на намагання Західної демократії приборкати практично неприкриту Російську міжнародну агресію.9 вересня на бойове чергування вже заступили російські комплекси С-400 в Гродно і Су-30СМ в Барановичах. В цей же день Лукашенко і Путін схвалили програму щодо подальшої інтеграції в рамках двосторонньої угоди. Під час зустрічі, як повідомив Путін, вони обговорили формування «єдиного оборонного простору двох країн і питання забезпечення безпеки».Розміщення С-400 – це крок, спрямований саме на блок НАТО, на західну аудиторію, на США. Він явно дає зрозуміти готовність «дуету» Союзних країн до будь-яких поворотів у взаєминах із Заходом. Росія, природно, цю позицію підтримує.Ще у червні місяці цього року Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг застеріг президента Росії Володимира Путіна та самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка від дестабілізації ситуації на східному фланзі Альянсу. Він заявив, що НАТО готове захистити «будь-якого союзника від будь-якого виду загроз, що виходять з Мінська і Москви». Про це він сказав в інтерв’ю Welt. Генеральний секретар НАТО підкреслив, що чинна угода про партнерство НАТО з Білоруссю нещодавно була значно скорочена і буде переглядатися далі.Та диктатори Росії та Білорусі ніяк не вгамуються. Масштабні військові навчання «Захід 2021», які Росія та Білорусь розпочала 9 вересня цього року на власних територіях, є ще одним проявом агресивних планів Кремля та його сателіта. Проти кого ж збираються воювати Союзні держави?На будь яких навчаннях збройних сил завжди дають умовні найменування сторонам умовного конфлікту. Дуже часто не особливо складно зрозуміти, які країни маються на увазі. На картах навчань «Захід 2021» назви умовних противників досить прозоро натякають, кого Кремль та Мінськ вважають своїми ворогами. Поки що – умовними. Нярис, мабуть, – це Литва, Помор’я – Польща.Полярна Республіка – найменування сил, здатних діяти на півночі. У той же час, незважаючи на те, що війська Північного флоту МО РФ не були у списку задіяних підрозділів, його морпіхи в рамках навчань висадилися в Калінінградській області. Тому термін «полярний» може означати не тільки місцевість, але і політичні орієнтири.Хоча Україна й позначена на цих картах як «Нейтральні», з Україною все давно зрозуміло – це головний ворог східноєвропейських автократів. Але до недавнього часу Польща і Литва були скоріше другорядними політичними противниками Москви і Мінська.За останній рік Варшава і Вільнюс, проявивши твердість у відносинах з Білоруссю та Росією в 2020 році, також стали їхніми ворогами. Одним із свідчень цього є інцидент з близькосхідними нелегалами, яких влада Білорусі провокує до незаконного перетину кордонів Білорусі з Європейськими країнами. По-перше, очевидно, що рішення про проведення операції Лукашенко прийняв не самостійно. Без схвалення «проекту» з боку Кремля білоруський диктатор не стане ворушитися. По-друге, Лукашенко де-факто оголосив Заходу війну, тому нелегали стали своєрідною зброєю в його руках, а сама операція є гібридною агресією.Росія явно промацує Захід в надії зрозуміти, де знаходиться заповітна «Червона лінія». Тому підтвердження – постійні порушення кордонів країн Заходу російськими військовими літаками, або відносно недавній інцидент з британським кораблем в Чорному морі та по реакції Путіна, який думає, що, «потопивши корабель Великобританії, війни б не було».Більшість західних військових експертів вважають, що цьогорічні навчання «Захід 2021» це демонстрація готовності Росії до військового конфлікту проти західних країн. Більш того, вони передбачають, що частина російських сил і техніки, по-перше, залишаться біля їхніх кордонів після завершення навчань, а по-друге, залишаться на території Білорусі. Це було б цілком логічним продовженням «розчинення суб’єктності лукашенківської Білорусі в путінській Росії». Війська РФ на білоруській території вигідні Лукашенко, який сьогодні фактично знаходиться в ролі губернатора Путіна, адже він отримав би додатковий захист в разі інтенсифікації протестів.Поки що, Лукашенко активно спростовує думку про наміри розміщення ЗС РФ на території Білорусі на постійній основі. У своїх публічних заявах він вказує: «Буде якась настороженість, будемо ми бачити активізацію в НАТО, аж до військового конфлікту, протягом доби (бази у нас, аеродроми та інше визначені) російські підрозділи і війська будуть перекинуті в Білорусь».За його словами, це буде зроблено лише в разі загострення «військової обстановки». «Ніяких обговорень в плані перекидання збройних сил Росії на постійній основі, створення якихось баз – про це навіть мови не йшло. І це нам не потрібно», – підкреслює Лукашенко.Але таким заявам Лукашенко протирічить інформація, яка розміщена на сайті Федерального казначейства в РФ, де Міністерством оборони проводиться тендер «по організації і проведенню комплексного обслуговування казармено-житлового фонду військових містечок Міністерства оборони Російської Федерації, розташованих на території Республіки Білорусь». Спільні навчання «Захід 2021» офіційно проходитимуть по 16 вересня. Однак в інформації на зазначеному ресурсі 16 числом закінчується тільки дата подачі заявок на тендер, а отже повернення військових сил РФ з території Білорусі не планується.Тому, скоріше за все, «повного та тотального» виведення військ РФ з території Білорусі після завершення навчань «Захід 2021» очікувати не слід. Скоріше за все, найближчим часом білорусам доведеться повністю залишити будь яку надію на «вільну Білорусь» на догоду агресивним імперським планам пристаркуватого диктатора та його багаторічного «посіпаки». Источник: https://censor.net