Деградація Чорноморського флоту Російської Федерації

последние новости в Украине останні новини в Україні

Активна співпраця України з НАТО лякає і насторожує офіційну Москву. І цьому є дуже просте пояснення.

За даними Міноборони Росії, після 2014 року контингент Чорноморського флоту в Севастополі збільшився, але нові бойові кораблі надходять на озброєння рідко, а старі себе зжили. Простими словами, збільшення бойової потужності російського флоту не спостерігається.

Несвоєчасне здавання в експлуатацію проєктів, часто із затримками на роки, стало звичайним явищем для російського ВПК, який страждає як від якості, так і від потенційних можливостей технологічних процесів в галузі. Хоча росіяни всіляко приховують немічний стан своїх виробничих потужностей, адже цілий ряд проєктів для “не маючого аналогів у світі” флоту був зміщений “вправо”.

Так, Зеленодольський завод імені Горького не зможе навіть у 2020-му році повністю закрити замовлення ВМФ на 5 малих ракетних кораблів проєкту 22800 типу “Каракурт”. В першу чергу, це викликано неясною ситуацією із серійним виробництвом двигунів М507, якого, в принципі, досі немає і, навряд чи, воно буде впроваджено раніше 2022 року.

Саме ці малі ракетні кораблі повинні були замінити російські фрегати проєкту 11356, будівництво яких для потреб ВМФ РФ стало неможливим після припинення поставок до Росії українських силових установок. У свою чергу, виробництво агрегатів для “Каракурта” Росії так і не вдалося освоїти досить швидко, і, скажімо так, вона до цих пір його освоює.

Крім того, Зеленодольський завод імені Горького не встигає вчасно здати кабельні судна проєкту 15310 “Свіяга” і “Вятка”, отримання першого з яких в ВМФ очікували у 2018-му, а другого у 2019-му, потім у 2020-му і 2021-му роках, а тепер уже у 2021-му і 2022-му відповідно. Однією з причин затримок є санкційна перешкода, що заважає заводу отримати обладнання, в тому числі і такого, що забезпечує укладання кабелю.

До слова, на Північному флоті ВМФ РФ з 2016 року не функціонує стаціонарний комплекс освітлення підводної установки МГК-608М, який відстежує переміщення іноземних підводних човнів і забезпечує захист об’єктів берегової інфраструктури від диверсій і несподіваного проникнення. Пошкоджений риболовецьким тралом кабель дотепер не можуть замінити.

Водночас, заступник головкому ВМФ з озброєння, віце-адмірал Ігор Мухаметшин заявив російським ЗМІ, що ВМФ РФ потребує мінімум трьох нових кабелеукладачів. Але, що перший, що другий, а третього поки немає й зовсім, флот отримає не раніше кінця 2021-го… Якщо, звичайно, взагалі отримає.

А в цей час в Україні… У Чорне море зайшов есмінець USS “Laboon” (DDG 58) 6-го флоту США. Як зазначила прес-служба 6-го флоту у своєму Twitter, “корабель здійснює похід на північ, в Чорне море, для проведення операцій із забезпечення морської безпеки в регіоні”.

За даними навігаційного порталу Marinetraffic, компанію есмінцю “Laboon” незабаром складуть британський есмінець “Defender” та голландський фрегат протиповітряної оборони “Evertsen”.

“Laboon” – це есмінець класу “Арлі Берк”, введений в дію в 1995 році. Він озброєний двома пусковими установками “Іджіс”. Вони несуть до 56 крилатих ракет “Томагавк”, які оснащуються ядерними боєголовками. Екіпаж налічує 337 осіб. Також на борту знаходиться вертоліт SH-60 Sea Hawk. Есмінець “Laboon” знаходиться в постійному контакті з головним кораблем 6-го флоту – авіаносцем Dwight Eisenhower (“Дуайт Ейзенхауер”).

Ракетний есмінець “Defender” також входить до складу авіаційно-ударної групи (АУГ) на чолі з авіаносцем HMS “Queen Elizabeth” (R08) британського королівського флоту. Авіаційне крило на ньому становлять винищувачі п’ятого покоління F-35B.

Захід в Чорне море бойових кораблів країн НАТО дуже стривожив росіян, які не можуть конкурувати своїми військово-морськими силами з представленими сучасними зразками військово-морської техніки країн НАТО.

І росіяни бояться не тільки походу декількох кораблів країн НАТО в Чорне море і морських навчань Україна-НАТО, а власної військово-морської НЕМІЧІ.

Джерело: Інформаційне агентство ASPI

НЕДОДЕЛАННАЯ ПОДЛОДКА “ЛАДА” И КРАСОТКА “СИВУЛФ”

Активизация сотрудничества Украины с НАТО открывает перспективные возможности в развитии и совершенствовании наших Военно-Морских Сил для дальнейшей гарантии безопасности в Черноморском регионе.

Несмотря на громкие заявления ВМС РФ о разработке современных и новейших типов военно-морской техники “не имеющая аналогов в мире”, мы то с вами понимаем, что все это “сотрясение воздуха и замыливание глаз”.

Яркий пример состояния и перспектив российской военной промышлености – подлодка проекта 677 “Лада”, который кремлевская пропаганда навязывает как “не имеющая аналогов в мире”. Уже около 10 лет он существует лишь в недоделанном единичном экземпляре и требует срочного вмешательства иностранных инвесторов.

А все потому, что то, чем она должна была в первую очередь “отличаться” – воздухонезависимая энергоустановка, до сих пор неготовая к полноценной эксплуатации, заморожена в стадии зачатка. Известно, что ЦКБ МТ “Рубин” заморозил проект энергоустановки “Лады”, в связи с отсутствием финансирования. Причем произошло это ещё в 2017 году.

То есть, иными словами, так называемая, перспективная подлодка “Лада”, которую все это время активно пиарили в российских СМИ, рассказывая в первую очередь про её уникальную энергоустановку, на самом деле находится в стадии анабиоза!

В случае с “Ладой” российский ВПК ожидает поступления инвестиций от заинтересованной в данном проекте Индии, с оговоркой, что раньше 2027 результата ожидать не стоит. Согласятся ли на такие условия индусы – покажет время. Ну, а пока подводная лодка находится в подвешенной ситуации, будучи и “не имеющей аналогов в мире”, “передовой” и “перспективной”, но и “никакой” одновременно.

Можно говорить о многих неудачных проектах российских подводных лодок… Но…

Ведь приятней поговорить о красоте, совершенстве, даже если это продукт военной инженерной мысли способный погружаться в морские глубины…

Например, о самой современной многоцелевой НАТОвской подлодке “Сивулф”, которой должна была бы противостоять несуществующая российская “Лада”.

Стоимостью почти 3 млрд долларов. Она стала самой дорогой, но при этом и самой совершенной и мощной многоцелевой лодкой американских ВМС. Их построено пока всего три, но в планах спуск на воду ещё 7 “красоток”.

“Сивулфы” были разработаны, чтобы погружаться глубже других и противостоять стратегическим подлодкам, на них установлено восемь торпедных аппаратов, а в торпедном отсеке достаточно места для 50 торпед или крылатых ракет “Томагавк”.

Этот 108-метровый корабль оснащен одним ядерным реактором мощностью 45 тысяч лошадиных сил (34 МВт). Экипаж состоит из 126 человек, из которых 14 офицеры.

Сейчас “Сивулф” приписана к 6-му флоту США, который взаимодействует с Украиной в рамках многонациональних военно-морских учений в акватории Черного моря.

Как говорится НАТО и РФ: “Почувствуй разницу!”.

И Кремль эту разницу очень хорошо чувствует, поэтому активно противодействует сотрудничеству Украины и НАТО. Такое сотрудничество значительно повышает боеготовность Украины и демонстрирует на практике фейковость российской военной мощи.

Источник: Знай.юа

Деградация черноморского флота Российской Федерации

Активное сотрудничество Украины с НАТО пугает и настораживает официальную Москву. И этому есть очень простое объяснение.

По данным Минобороны России, после 2014 года контингент Черноморского флота в Севастополе увеличился, но новые боевые корабли поступают на вооружение редко, а старые себя изжили.

Простыми словами, расширения боевой мощи российского флота не наблюдается.

Несвоевременная сдача в строй проектов, с задержкой на года, стала обычным явлением для российского ВПК, страдающего как от качества, так и от потенциальных возможностей технологических процессов в отрасли. Хотя россияне всячески скрывают немощное состояние своих производственных возможностей, ведь целый ряд проектов для «не имеющего аналогов в мире» флота было сдвинуто вправо.

Так, Зеленодольский завод имени Горького не сможет даже в этом году полностью закрыть заказ ВМФ на 5 малых ракетных кораблей проекта 22800 типа «Каракурт». В первую очередь это вызвано неясной ситуацией с серийным производством двигателей М507, которого, в принципе, до сих пор нет и, вряд ли будет развернуто раньше 2022 года.

Именно эти малые ракетные корабли должны были заменить российские фрегаты проекта 11356, строительство которых для нужд ВМФ РФ не представлялось возможным, после прекращения поставок России украинских силовых установок. В свою очередь, производство агрегатов для «Каракуртов» России так не удалось освоить достаточно быстро, и, скажем так, она до сих пор его осваивает.

Кроме того, Зеленодольский завод имени Горького не успевает вовремя сдать кабельные суда проекта 15310 «Свияга» и «Вятка», получение первого из которых в ВМФ ожидали в 2018-м, а второго в 2019-м, затем в 2020 и 2021 гг, а теперь уже в 2021 и 2022 соответственно.

Одной из причин задержек является санкционная преграда, мешающая заводу получить ряд оборудования, в том числе и обеспечивающего укладку кабеля.

К слову сказать, на Северном флоте ВМФ РФ, с 2016 года не функционирует стационарный комплекс освещения подводной обстановки МГК-608М, который отслеживает перемещение иностранных подводных лодок и обеспечивающий защиту объектов береговой инфраструктуры от диверсий и неожиданного проникновения. Поврежденный рыболовецким тралом кабель до сих пор не могут заменить.

В то же самое время, заместитель главкома ВМФ по вооружению вице-адмирал Игорь Мухаметшин заявил российским СМИ, что ВМФ РФ нуждается минимум в трех новых кабелеукладчиках. Но, что первый, что второй, а третьего пока нет и вовсе, флот получит не раньше конца 2021… Если конечно вообще получит.

А в это время в Украине… В Черное море зашел эсминец USS «Laboon» (DDG 58) 6-го флота США. Как отметила пресс-служба 6-го флота в своем Твиттере, «корабль совершает свой поход на север, в Черное море для проведения операций по обеспечению морской безопасности в регионе».

По данным навигационного портала Marinetraffic, компанию эсминцу «Laboon» вскоре составят британский эсминец «Defender» и голландский фрегат противовоздушной обороны «Evertsen».

«Laboon» – это эсминец класса «Арли Бёрк», введенный в действие в 1995 году. Он вооружен двумя пусковыми установками «Иджис». Они несут до 56 крылатых ракет «Томагавк», которые оснащаются ядерными боеголовками. Экипаж насчитывает 337 человек. Также на борту находится вертолет SH-60 Sea Hawk. Эсминец «Laboon» находится в постоянном контакте с главным кораблем 6-го флота – авианосцем Dwight Eisenhower («Дуайт Эйзенхауэр»).

Ракетный эсминец «Defender» также входит в состав авиационно-ударной группы (АУГ) во главе с авианосцем HMS «Queen Elizabeth» (R08) британского королевского флота. Авиационное крыло на нем составляют истребители пятого поколения F-35B.

Заход в Черное море боевых кораблей стран НАТО очень встревожил россиян, которые не могут конкурировать своими военно-морскими силами с представленными современными образцами военно-морской техники стран НАТО.

И россияне боятся не только похода нескольких кораблей стран НАТО в Черное море и морских учений Украина-НАТО, а своей военно-морской НЕМОЩИ.

Изнанка российской армии

В Черноморском регионе НАТО проводит многонациональные учения, в которых примет участие и Украина.

Такие совместные учения – это еще один важный шаг и главное мероприятие, направленное на обретение возможности ВМС ЗС Украины работать полностью по стандартам НАТО.

Почему Украина выбирает НАТО?

Ответ очевиден. Украина ровняется на лучшие, сильные, успешные и развитые армии мира. На армии, обеспеченные технической и финансовой мощью, развивающиеся и внедряющие новые технологии. На армии, которые уважают. На армии, которые заботятся о своих военнослужащих, ценят их жизни.

И конечно же никто не станет ровняться на армию, от которой одно название….

Министр обороны Российской Федерации Сергей Шойгу на российских телеканалах и в СМИ рассказывает об уникальном вооружении, о стратегических ядерных силах российской армии, о большой программе по реформе армии. Как всегда, называет какие-то проценты: «показатель современного вооружения в российских Стратегических ядерных силах составляет 86%», «уровень современности выше 70%, и этот показатель продолжает увеличиваться»; откуда он это взял, с чем он это сопоставляет? Видимо, ему одному известно, а другие не задают вопросы, типа «молчи дурак за умного сойдёшь».

Так что же скрывается за красивой ширмой?

А скрывается голая правда. И это в прямом смысле: российская армия нищая, голая, голодная и переживает наихудшие свои времена. 

9 июня 2021 года в Болгарии во время учений истребитель МиГ-29 упал в Черное море – изготовлен в РФ…; 21 апреля 2021 года в Румынии во время тренировочного полета разбился МиГ-21 – изготовлен в РФ; 23 марта 2021 года три члена экипажа дальнего бомбардировщика Ту-22М3 погибли в результате нештатного срабатывания системы катапультирования при подготовке на земле на военном аэродроме в Шайковке Калужской области…, 25 декабря прошлого года Самолет Ту-154, принадлежащий Минобороны России, разбился на Черном море и этот ряд можно очень долго продолжать и расширять танками, минометами, подлодками… и личным составом, который там погиб.

Но в каждой «железяке» находятся люди. И человеческий фактор всегда будет иметь место при ЧП на военных учениях и армии в целом.

По неофициальной информации, в СССР был определенный допуск (в процентном отношении – 2%) по гибели людей на военных учениях. В 2003 году в эфире Первого канала утверждалось, что допустимые «солдатские издержки» не должны превышать 4% от численности участвующего в учениях личного состава.

Согласно оценке военного эксперта Виктора Мураховского, ежегодно российская армия расходует на учебные стрельбы 100 тысяч единиц боеприпасов, в них принимают участие около миллиона военнослужащих. 4 % от миллиона??? Правда, ужас… 40 тысяч гибнет только на учениях.

И это армия, на которую в год выделяется более 65 миллионов долларов. Хотя вопрос: на армию или благополучие отдельных генералов?

Может потому армия нищая, а Шойгу требует от подчинённых скрывать правду и рассказывать сказки о боеспособности и величии российской армии.

И если уже говорить о «любимых процентах» Шойгу, то 50% обращений по смертям связаны с самоубийствами в российской армии. Где-то причинами стали преступления в отношении погибших, где-то личные мотивы. Последнее время по срочникам идет доказывание, что в основном смерти происходят вследствие неуставных взаимоотношений. И следует помнить, что неуставные отношения – это и моральное и физическое насилие. То есть принуждение к каким-то действиям.

Видно реформа в российской армии привела к увеличению насилия, суицида, болезней, неоказания медицинской помощи, пьянства, наркомании, неуставных отношений в т.ч. и «дедовщины», поборов и т.д.

Армию разворовали и продали все, что можно продать, НЗ как такового уже не существует…

Осталось только скрывать правду и «играть бицепсами», чтобы за бравадой не заметили волнения.

И кто, по доброй воле, захочет служить в такой армии? Кто захочет ровняться на такую армию? Кто захочет сотрудничать, проводить совместные учения с такой армией?

Разве у таких надо учиться и перенимать опыт, ровняться на стандарты и достижения? Наверное, нет…

Источник: Матрица Свободы

Інфляція совісті

Реальна фінансова прірва між олігархами та простими громадянами з кожним роком стає все глибшою та ширшою. Росія вже увійшла до п’ятірки економік світу за найвищим рівнем соціальної нерівності. За даними Boston Consulting Group, провідної міжнародної компанії, що спеціалізується на управлінському консалтингу, за минулий рік добробут 500 найбагатших росіян збільшилася в 1,5 раза – з 456 до 663 млрд доларів, перевищивши на 45% суму всіх банківських заощаджень громадян і на 14% міжнародних резервів центробанків. Росія впевнено лідирує «у перегонах» по зростанню соціально-фінансового розшарування. 

У період пандемії і кризи надзбагачення окремих росіян побило всі можливі рекорди. Фактично 43% ВВП країни вже під контролем олігополій, таких структур ринку, при яких в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, які виробляють значну частку продукції певної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. 

Розпіарена Кремлем стратегія «підтримки галузей» дала зворотний ефект і замість підтримки економіки лише посилила окремі підприємства, що контролюються олігархами. Тому вплив олігополій на ринок в майбутньому Росії тільки зростатиме. 

За прогнозами аналітиків, якщо тренд не зміниться, то вже до 2025 року найбагатші контролюватимуть вже 60% російського ВВП, їхній добробут підніметься ще на 20-30%, що, як мінімум, в чотири рази перевищить «очікуване зростання» доходів населення. 

Реальна ж фінансова прірва між елітами і громадянами в результаті може виявитися значно ширшою. Тому що за прогнозами, ще як мінімум декілька років загальносвітова інфляція буде нівелювати зростання реальних доходів населення. 

Експерти очікують, що навіть при найсприятливішому відновлювальному зростанні економіки кількість бідних буде рости пропорційно кількості багатих. Через що вже до 2024 року соціально-класова криза може повернутися в Росію і стати ключовим фактором нестабільності країни. 

Інфляція пришвидшує темпи розшарування соціуму. Незважаючи на всі показові зусилля уряду, зростання цін в Росії прискорюється. Після відносної паузи в квітні, в травні стався новий стрибок. За підсумками травня індекс споживчих цін, який вимірюється по «розширеному споживчому кошику», за даними Росстату, збільшився в перерахунку на рік на 6,02%. 

Планку в 6% річна інфляція подолала вперше з жовтня 2016 року. Прискорення зростання цін відбулося як на харчові продукти, так і на непродовольчі товари. Найбільший стрибок продемонстрували ціни на базові харчові продукти (зростання за травень на 1,04% проти 0,87% в квітні або в перерахунку на рік – зростання на 8,07%). Так, згідно з Росстатом, хліб подорожчав на 8,26%, крупи – на 8,79%, м’ясо і птиця – на 10,92%, риба – на 12,56%, соняшникова олія – на 27,94%, цукор – на 41,54%, овочі – на 8,23%. 

Ціни на непродовольчі товари при розрахунку рік до року зросли на 6,7%. У лідерах ціни будматеріалів (+ 16,44% рік до року) і послуги готелів (+ 22,7%). Ціна бензину за місяць додала ще 0,3% (зростання в річному обчисленні 6,24%). 

Інфляцію пришвидшує і сам уряд Росії, піднімаючи ціни і тарифи на контрольовані державою товари і послуги. Так, тарифи ЖКГ виросли на 4,03% рік до року, послуги міського транспорту подорожчали на 3,12%. 

Розганяє інфляцію ще й то факт, що зростання споживання йде в значній мірі коштом кредитів. Накопичення у більшості громадян вже закінчилися або закінчуються, тому населення вимушено бере нові кредити. 

З початку 2021 року банки видали майже 3 трлн руб. нових позик. Темпи зростання споживчого кредитування досягли 20%. 

Сьогодні ЦБ Росії збільшив ставку відразу на 0,5 п.п. другий раз поспіль, тепер вона становить 5,5%. І все одно реальна ставка залишається негативною (-0,5%) при інфляції 6%. 

Напевно в наступний раз ЦБ підвищить ставку знову на 0,5%, і цілком ймовірно, що реальна ставка буде негативною – так розганяється зараз інфляція. Опубліковані в середу дані Росстату про зростання цін на першому тижні червня показали + 0,16%, за підсумками червня цілком можливо, що інфляція рік до року буде 6,5-6,7%. 

А в липні росіян ще чекає й заплановане урядом зростання тарифів природних монополій на 4-6%. Тому сподіватися на покращення ситуації та почати багатіти переважній більшості росіян навряд чи варто.

Автор: Юрій Федоренко.

Джерело.

Прополка опозиції

«Путінський режим, зачищаючи простір від звичних йому опозиціонерів, сам готує ґрунт для нових фігур». 

Путін вже не може видавати себе за «демократа». На це у нього немає ні часу, ні можливостей. На «носі» – чергові вибори до Державної Думи. Кремль розуміє мізерність шансів на збереження влади. Тому він запустив механізм тотальної «зачистки» опозиції, яка перед виборами представляє не абияку загрозу чинному режиму. Але знищення опозиції може привести до наслідків, про які зараз Путін не думає зовсім. Він – людина, яка живе виключно мріями про збереження влади. Сьогодні. А завтра – хоч потоп! Зміни, до яких обов’язково призведе така «зачистка», будуть повністю несподіваними як для самого путінського режиму, так і для значної частини громадян Росії. 

Режим Кремля діє чисто рефлекторно, абсолютно природним для нього чином, ввівши явочним порядком громадянський терор, як єдиний доступний йому метод управління країною. На щось більше складне у нього вже немає ресурсу, технологій, компетенцій. 

Влада Кремля живе у постійній нестачі кадрів. Проблеми «вертикалі» влади настільки катастрофічні, що стандартний підхід – збільшення чисельності чиновників, як компенсація падіння їхньої кваліфікації – вже не працює. Просто неможливо підтримувати падаючий рівень управління подальшим нарощуванням чисельності управлінців. 

Межа досягнута. Далі тільки погіршення ситуації з механізмами управління країною. Тимчасове зникнення маркерів системної кризи, що частково компенсувалися збільшенням чисельності управлінського апарату, обов’язково призведе до різкого падіння показників і появи маркерів управлінської катастрофи. Рано чи пізно. В Росії – скоріше рано. 

І коли настане цей момент, тоді й повною мірою проявляться наслідки тотальної «зачистки» простору від неугодних, тих, хто зараз заважає маренням Путіна про «довічність» свого статусу. 

У людей завжди є запит на нове. Так еволюційно склалося. Все нове, як магнітом, притягує до себе. В тому числі – нові обличчя. І це стосується не тільки обридлої «забальзамованої» фізіономії «беззмінного» Диктатора. Точно так же люди втомлюються і від одних і тих же борців з цим Диктатором. Тим більше – таких борців. Справжніх борців-невдах, які так і не змогли досягнути якогось значущого результату у своїй, такій доволі млявій, боротьбі незрозуміло «за що» і не зрозуміло «яким чином». 

В цілому, вся сьогоднішня російська опозиційна тусовка – це ті, хто «піднявся» на подіях 2011 року, на Болотній і на «Білій стрічці». Але що дали російському суспільству такі опозиціонери за сім років своєї діяльності. Аж нічого! Нічого, крім стабільного значного погіршення ситуації з демократією в країні. Нічого, крім збільшення тиску з боку влади, яка вже навіть перестала приховувати свою справжню тиранічно-диктаторську суть. Нічого, крім швидкого наближення країни до межі. 

В ході будь-якої революції або інших значущих соціальних подій спочатку з’являються звичні і знайомі обличчя. Але чим більш значущим є сама подія, тим швидше з’являються і нові. Ті, які ще мало відомі і не набридли широкому загалу. 

Путінський режим «чистить» опозицію, вбиваючи, саджаючи, викидаючи з країни опозиціонерів – не розуміючи, що ця опозиція історично приречена, як і він сам. Ні режим, ні борці з режимом нічого не продемонстрували. У них немає синдрому переможців, вони вічно ті, «хто програв». Але у російському суспільстві вже «дозріває» запит на глобальні зміни. Так продовжуватися вже більше не може. Далі нікуди. 

Путінський режим, зачищаючи простір від звичних йому опозиціонерів, сам готує ґрунт для нових фігур. І чим більш жорсткою та тотальною буде така «чистка», тим більш потужними та дієздатними такі нові фігури будуть. Тому у сучасної кремлівської влади практично немає шансів. Вона сама вперто готує суспільство до корінних незворотних змін.

Автор: Юрій Федоренко.

Джерело.

Кому вигідне придбання компанії Мотор Січ і хто насправді намагався стати її власником

Протягом останніх семи років триває епопея навколо вітчизняного підприємства – АТ Мотор Січ, підприємства, завдяки якому Україна залишається серед світових лідерів виробництва авіаційних двигунів. Але що відбувається насправді і яка подальша доля підприємства?

Почнемо з того, що після окупації Російською Федерацією українського Криму і початку збройного конфлікту на сході України, абсолютна більшість виробничих галузей України відмовилася від російського ринку і почала шукати альтернативні шляхи реалізації продукції.

На жаль, не всім вдалося зробити це безболісно. Компанія Мотор Січ, доля реалізації продукції якої на російський ринок становила понад 50%, не стала винятком.

Швидкої переорієнтації на інші ринки не відбулося, а спроби керівництва обійти наявні обмеження зустрічали активний опір як з боку держави, так і суспільства, що призвело до значного зменшення обсягів виробництва і фінансових проблем підприємства. У свою чергу, незадовільний фінансовий стан товариства негативно відбивався на матеріальному добробуті почесного президента Мотор Січ – В’ячеслава Богуслаєва, який фактично контролював підприємство (за різними даними, станом на 2014 рік Богуслаєв контролював особисто і через афілійовані структури від 48% до 56% акцій підприємства).

Слід зауважити, що ми не відносимо Богуслаєва до того типу власників, які як п’явки висмоктували ресурси підприємства, що дісталося в спадок від радянського минулого, без його модернізації і розвитку. Товариство при ньому розвивалося, приносило прибуток, здійснювалися нові розробки, були амбітні заяви про плани на майбутнє, і невідомо, якою була б доля Мотор Січ, якби не події 2014 року, які кардинально змінили вектор розвитку нашої держави.

З втратою традиційного ринку збуту продукції підприємство повільно згасало. Існує думка, що це стало рушійною силою, яка остаточно вплинула на рішення Богуслаєва про продаж підконтрольних йому акцій товариства, оскільки стало зрозуміло, що без залучення іноземних інвестицій Мотор Січ не виживе.

Росія, незважаючи на свою агресивну зовнішню політику щодо України, зі свого боку була зацікавлена в продукції і фахівцях Мотор Січ, тому продовжувала шукати шляхи співпраці з підприємством. Так, з 2008 року Росія і Китай намагалися реалізувати проєкт зі створення важкого транспортного вертольота. За задумом розробників оснащуватися вертоліт повинен був двигуном виробництва Мотор Січ.

Збіг зазначених обставин призвів до того, що в 2015 році з’явився маловідомий широкому загалу китайський інвестор Ван Цзин з наміром придбати контрольний пакет акцій Мотор Січ, а Богуслаєв отримав прекрасну можливість продати підприємство за вигідною для себе ціною. При цьому, на нашу суб’єктивну думку, найбільший інтерес в цій історії викликає не спосіб придбання Ван Цзином пакетів акцій, а сама персона набувача акцій. 

Нагадаємо! Службою безпеки України розслідується кримінальна справа за підозрою у використанні підконтрольних офшорних компаній для незаконного придбання контролю над АТ “Мотор Січ”.

Почнемо з того, що інформації про пана Цзина у вільному доступі дуже мало, майже все, що буде викладено далі, довелося збирати і перевіряти через численні джерела, які стосувалися діяльності Ван Цзина і “Мотор Січ”.

Ван Цзин завжди підкреслює, що є звичайним бізнесменом, не користується підтримкою правлячої Комуністичної партії Китаю, а свій статок заробив завдяки копіткій роботі на фондовому ринку і в сфері телекомунікацій.

При цьому ні ми, ні наші колеги, які також досліджували шлях становлення пана Цзина, не змогли знайти пояснення походженню стартового капіталу на придбання його основного активу – компанії Xinwei Group. Цікаво, що крім самого Ван Цзина, в список інвесторів Xinwei також входить низка громадян КНР з не менш сумнівною бізнес-історією – вчителі, фермери, пенсіонери.

Інший факт, який викликає більше питань, ніж пояснює хто такий Ван Цзин, є те, що майже всі проєкти останнього фінансувалися коштом Китайського Банку Розвитку. При цьому ми розуміємо, що в отриманні кредиту під бізнес немає нічого особливо, крім випадків, коли ви отримуєте кошти в державному банку КНР під “чесне слово”, а точніше під гарантії майбутніх доходів.

А щоб спонукати банки давати нові кредити, навіть якщо вони лояльні до тебе, боржник повинен створити хорошу картинку, пан Ван Цзин і робив в останні роки.

Так, в своєму інтерв’ю він розповідав про діяльність групи Xinwei в Камбоджі, пов’язану з видобутком золота з оціночною вартістю родовища в сумі понад 5 млрд дол. США. Ці заяви позитивно впливали на зростання котирувань акцій компанії і дозволяли Ван Цзину без проблем отримувати кредитні кошти. Коли наступав термін погашення кредитної заборгованості, Ван Цзин втягував Xinwei в черговий амбітний проєкт, що знову позитивно впливало на акції компанії і рішення банків щодо надання нового кредиту.

У 2013 році таким проєктом стали наміри будівництва Нікарагуанського каналу з оціночною інвестиційною вартістю 50 млрд дол. США. В цей час проєкт існує тільки на папері.

Крім того, в 2013 році Ван Цзин заявляв про наміри побудувати в Україні порт в акваторії м. Євпаторія. Реалізація зазначеного проєкту була зупинена після окупації Криму Росією.

Проаналізувавши досягнення Ван Цзина за останні десять років, можна зробити висновок, що під його керівництвом Xinwei не реалізував до кінця жодного з початих проєктів. Бізнес-авантюри за участю Xinwei помпезно починалися, залучали багато уваги (а відповідно і грошей) і поступово згасали.

Така ж доля спіткала і російський проєкт Ван Цзина в сфері телекомунікацій з розвитку 4G транкінгового радіозв’язку. Протягом 10 років в зазначеному проєкті здійснюється тільки анонсування меморандумів і участь у виставках.

Всупереч заявам самого Ван Цзина можна з упевненістю стверджувати, що він є людиною, не чужою правлячій партії КНР. Загальновідомий факт, що китайський режим суворо карає тих, хто здійснює будь-які незаконні маніпуляції з державними коштами, а перехресне субсидування кредитних коштів групи пов’язаних суб’єктів господарювання саме такими і є.

Крім того, ринок телекомунікацій в КНР тотально контролюється державою, в сукупності з непрозорим придбанням Ван Цзином компанії Xinwei наводить на роздуми про його зв’язки з владою цієї країни.

Тому, можливо, покупка Ван Цзином акцій Мотор Січ здійснювалася в інтересах офіційного Пекіна в надії на те, що зазначена транзакція пройде повз увагу свого основного конкурента в сфері авіабудування – США?

Можливо, що не менший інтерес до Мотор Січ проявили в Росії.

Зокрема, до 2014 року Посольства України і Росії в КНР постійно співпрацювали через посла України Олега Дьоміна. Саме росіяни представили Ван Цзина Дьоміну для подальшого представлення керівництву нашої держави.

З представниками російської влади Ван Цзин знайомий як мінімум з 2012 року.

Так, 23 березня 2012 тодішній віцепрем’єр РФ Владислав Сурков проводив переговори з Ван Цзином щодо реалізації в Росії спільного проєкту. Також, за альтернативною версією, Ван Цзин мав намір реалізувати Нікарагуанський проєкт, фінансування якого передбачалося здійснити коштами російського мільярдера Геннадія Тимченка і інших близьких друзів Кремля.

На жаль Україна має сумний досвід залучення російських інвестицій в окремі галузі промисловості. Так, показові історії з Харківським тракторним заводом (ХТЗ) і Запорізьким виробничим алюмінієвим комбінатом (ЗАлК) після їхнього придбання російським олігархом Олегом Дерипаскою.

Зокрема, в результаті управлінських дій менеджменту Дерипаски в інтересах російських конкурентів ЗАлК, в Україні було повністю знищено виробництво первинного алюмінію.

У свою чергу з ХТЗ намагалися вивезти в Росію виробничі потужності і технічну документацію підприємства. Тоді в історію втрутилася СБУ, в результаті чого Дерипаска був змушений переписати активи ХТЗ на свого друга Олександра Ярославського, який з 2020 року також намагається придбати активи Мотор Січ. Однак «хеппі енду» не сталося, під формальним головуванням Ярославського, діяльність цього харківського підприємства була майже повністю зупинена, одночасно в Росії розпочато виробництво “клонів” продукції ХТЗ на потужностях Брянського тракторного заводу.

Тому участь пана Ярославського в проєкті “Мотор Січ”, як бачимо на прикладі ХТЗ, не передбачає нічого позитивного для українських авіапідприємств.

Можна підсумувати, що на цей момент в історії навколо Мотор Січ залишається більше запитань, ніж відповідей. Однак вже зараз стає зрозумілим, що незалежно від того, хто стоїть за Ван Цзином – Пекін або Москва, доля вітчизняного виробника їх мало цікавить, і в разі бездіяльності нашої влади імовірним розвитком подій, ймовірно, було б повторення долі ХТЗ і ЗАлК.

Джерело інформації веб-ресурс “Матриця Свободи”.

Нових «громадян» РФ будуть використовувати для фальсифікації виборів до Держдуми

Людям, які проживають на території так званих «ДНР» і «ЛНР», спростили процедуру отримання російських паспортів. Тепер цих же людей Кремль використовує для фальсифікації виборів до Держдуми.

Про це заявив представник України в Тристоронній контактній групі на переговорах по Донбасу в Мінську Сергій Гармаш.

«Соціологія підтверджує, що електоральна ситуація у «Єдиної Росії» не така, як їм потрібно, симпатії впали. Для вирішення проблеми мобілізуються всі ресурси, чому підтвердженням є співпраця партії влади зі злочинцями з «Союзу ветеранів Донбасу», який курує Сурков для повернення у велику політику, хоча ще зовсім недавно в Кремлі дистанціювалися від цієї організації!», — заявив він.

Вибори на Донбасі, про які було заявлено, будуть використані для залучення голосів 600-800 тисяч і для можливості фальсифікації виборів до Державної Думи в цілому, оскільки перевірити їхню справжність важко.

«Більш того, зараз по Донецьку йде інформація, що ремонтуються приміщення для виборчих дільниць. На мій погляд, це дезінформація, яка спрямована на психологічний тиск на Україну. Оскільки важко уявити, як вони збираються юридично оформити на території іншої держави, яку не визнають як територію іншої держави, провести вибори. Якщо припустити, що людей будуть вивозити на вибори в Ростовську область, що теж категорично важко уявити кількість транспорту і матеріальних ресурсів, щоб вивести 600 тисяч осіб в Ростов», — розповів Сергій Гармаш.

Ще одна можливість, яку російська влада опрацьовує, це голосування онлайн, хоча і є вимога прописки, вони можуть внести зміни.

«Я впевнений, що це не буде фізичне голосування на виборчих дільницях в ОРДЛО, але якось цей інструмент Росія використає для фальсифікації виборів», — підсумував представник України в ТКГ.

Путін прагне отримати прямий контроль над Союзною державою Росії та Білорусі

Олександр Лукашенко явно заважає Володимиру Путіну здобути владу, Путін не приховує, що мріє про «збирання земель» і всілякі інші абсолютно неадекватні речі.

Зараз дії Путіна в Білорусі схожі на його втручання в Україну в 2014 році, і це дуже турбує: починаючи від впровадження та фінансування пропагандистів і силових структур до розхитування економіки Білорусі через кредити та приватизації.

Також ситуація про нібито підготовку замаху на Лукашенка тільки посилила відносини між Москвою і Мінськом. Участь в цьому ФСБ РФ — зовсім не випадковість.

Білорусь не збирається входити до складу інших держав, «навіть братської Росії» — про це заявив Лукашенко в парламенті Білорусі перед депутатами VI і VII скликань.

Путін намагається впливати на країни (Білорусь — не єдина його мета), використовуючи при цьому російських пропагандистів, які контролюють білоруські ЗМІ, і його поступове проникнення в Білорусь реально набирає значних темпів.

Це класична гра Путіна за диктаторськими правилами, а його вплив, спрямований на використання силових структур для жорсткого придушення святкування Дня незалежності Білорусі, є свіжим прикладом деструктивного впливу РФ, мета якого — змусити мовчати народ Білорусі на користь імперії Путіна.

І так, для Путіна Лукашенко як «кістка в горлі», поки Лукашенко при владі, прямого аншлюсу Білорусі з Росією не буде. І якщо Путіну вдасться посадити на «трон» в Мінську свою «маріонетку», то ситуація може прискоритися, і тоді Білорусь, безумовно, швидше втрачатиме свою незалежність. Природно, для України такий розвиток подій, як аншлюс, стане проблемою, оскільки військова загроза з’явиться і з боку північних кордонів.

Сумне… страшне… і політичне

Сучасна російська журналістика кожного журналіста примушує робити вибір. З однієї сторони – честь та переконання, з другої сторони – гроші. Вибір доволі жорсткий. Тим більше, що честь та переконання доповнюються страхом за себе та своїх близьких. Можливістю опинитися за гратами або навіть бути «поламаним» чи отруєним.

Російська журналістика вже проходила «часи вибору» у СРСР. Або ти працюєш у відділі пропаганди ЦК КПРС, або пишеш про рослини і комах. Або залишаєш улюблену обрану професію. Де хто зміг емігрувати. Але таких були одиниці. Сьогодні відділу пропаганди немає, але пропагандисти залишилися. Як і подібний болісний вибір.

Російська журналістика сьогодення – страшне і сумне видовище. Журналісти в більшості своїй не безталанні, але чітко слідують віянням і запитам епохи. Якщо треба, легко перепишуть історію, треба, відречуться від своїх слів. І найяскравіша закономірність – майже всі вони на початку кар’єри були лібералами. А потім з легкістю «перевзулися». Деякі навіть публічно покаялися.

Дмитро Кісельов, який невимушено і цікаво в кінці 90-х вів програму «Вікно в Європу», співпрацював з прогресивною телешколою «Інтерньюз», яка потім була розгромлена державою. Через відмову читати заздалегідь готовий текст про події у Вільнюсі був відсторонений від ведення інформаційних програм, після чого деякий час співпрацював з німецькими телеканалами ARD і RTL, а також японської телекомпанією NHK. Пояснював глядачам, що «журналіста не можна відокремити від етики», що «публіка, яка дивиться на екран, сама повинна зрозуміти, хто перед нею – журналіст або агітатор». Або ось ще: «Ми все-таки говоримо про професійну журналістику, а якщо говорити про «піпл хаває», він буде хавати будь-яке зниження планки, будь-яке зниження моралі і правил».

Через 20 років Дмитро, зайнявши посади Генерального директора Міжнародного інформаційного агентства «Росія сьогодні» та заступника генерального директора ВГТРК, розповість глядачеві про необхідність перетворити США в «радіоактивний попіл» і зажадає палити серця геїв.

Андрій Норкін, який у 90-х робив круті репортажі з Чечні, викликав сильне роздратування генералів, був в полоні, його заарештовували за наводкою ФСБ. Заявляв про те, що в 2000-і роки у нього стався ідеологічний розрив з ліберальними журналістами, політиками та громадськими діячами, яких він надалі звинувачував у відсутності патріотизму. 28 вересня 2016 року в ефірі програми «Місце зустрічі» на НТВ під час обговорення теми розслідування катастрофи MH17 Норкін вигнав зі студії запрошеного українського політолога Сергія Запорізького з вигуком: «… Всякий баран буде мене вчити … Я 26 років в журналістиці працюю!». Через рік, в телеефірі 20 вересня 2017 року, у відповідь на репліку українського політолога Кирила Клімчука «Ми хочемо себе захистити від таких країн-гопників, як Російська Федерація. І це ми вже показали на Донбасі», Норкин в схожій формі вигнав запрошеного гостя зі студії, при цьому використовуючи вираз з нецензурним словом.

Нині працює на каналі Маргарити Сімоньян, де видозмінює прес-релізи МЗС про ситуацію в Україні, і на повному серйозі пише колонки про те, що «лібералізм веде до гомосексуалізму».

Прикладів дуже багато. Соловйов, Бабченко, Прилепин та інші… Навчалися, їм пояснювали, що є журналістика фактів, а є пропаганда. І вони це розуміли, розуміють і зараз. Але про ТІ часи говорять однаково. Як по писаному, так, як їх навчили «темники», що «просто носили рожеві окуляри». А тепер, ось, зняли.

Російська журналістика нині – отруйна професія. В країні ніби як демократія, журналістика ніби як четверта влада. Але Кремль робить все, щоб журналістська спільнота була «тварью дрожащей», що права не має. Право мають нехай офіційні піджаки. Вони відкрито заявляють про те, що засоби масової інформації повинні лягати під замовника, будь то держава або бізнес. У виступі на журфаку МГУ замміністра зв’язку Олексій Волін назвав журналістику бізнесом, який не має ніякої місії, крім як «пахати» на дядю. І плювала влада на 29 статтю Конституції, на закон про ЗМІ і міжнародні конвенції. Журналіст? Співай дифірамби про «неспинну турботу», втілюй в реальність хворобливі фантазії Путіна!

Нормальній порядній людині зараз не можна йти в журналістику. Просто тому, що за великим рахунком, йти нікуди. Немає зараз журналістики. У повному розумінні цього слова. Брехня і пропаганда замінили журналістику. Журналісти, в більшій своїй частині, стали холопами, обслуговуючими інтереси влади. І те, що ми бачимо в федеральних російських ЗМІ, до професії не має ніякого відношення. Професіонали з журналістики пішли.

В Росії немає традицій по-справжньому вільної преси. Не встигли сформуватися. І те, що ми спостерігаємо сьогодні – це випалене поле. І що спільного у всьому цьому сучасному «пропагандійстві» з професією журналіста? Нічого.
Джерело: https://censor.net/ru/b3265950