Росія стала колискою неонацизму: скільки в РФ діють праворадикальних організацій

Згідно зі статистикою, в Росії відбувається набагато більше злочинів на расовому ґрунті, ніж в інших країнах. У РФ щорічно гине понад 4500 осіб від нападу праворадикалів.

Про це пише дослідник-аналітик Курбан Вахідов.

Кремль, а слідом за ним близькі до влади пропагандисти і політологи люблять називати українську владу «фашистською». Їх не бентежить, що президент Володимир Зеленський зовсім не схожий на харизматичного диктатора, що «політичний режим» в Україні далекий від авторитарного, а праві партії і рухи націоналістичного спрямування ледве набирають всі разом 7-10 відсотків голосів.

Помірні фашистські організації Росії – 23:
Російський загальнонародний союз – РЗС
Національно-Демократична Партія – НДП
Нова Сила
ЕО Росіяни
Велика Росія – ВР
Націонал-демократичний альянс – НДА
Народний собор – НС
Російський Імперський Рух – РІР
НСР (Національний Союз Росії)
Собор російського народу – СРН
Російський громадський рух – РГР
Національний російський визвольний рух – НРВР
Партія захисту російської Конституції «Русь» – ПЗРК «Русь»
Націонал-патріоти Росії – НПР
Націонал-демократичний рух «Російський Цивільний Союз» – НДР РЦС
Нація Свободи – НС
Російський Націонал-патріотичний рух
Опір
Національна Соціалістична Ініціатива – НСІ
Конгрес російських громад
Реструкт
ГР “РАССВЕТ” (Громадський Рух “РАССВЕТ”)
Національна організація російських мусульман

Радикальні – 22 організації:
Народне ополчення імені Мініна і Пожарського – НОМП
Інша Росія
Російський Фронт Визволення «Пам’ять» – РФВ «Пам’ять»
ООПД «Російська національна єдність» – “Гвардія Баркашова”
ВОПД «Російська національна єдність» – ВОПД РНЄ
Рух «Олександр Баркашов»
Національно-державна партія Росії – НДПР
Народна національна партія – ННП
Істинна російська національна єдність – ІРНЄ
Балтійський Авангард Російського Опору – БАРО
Російський об’єднаний національний альянс (РОНА)
Гвардія Христа
Національна спілка – НС
Союз православних хоругвеносців- СПХ
Союз російського народа – СРН
Північне братство – ПБ
Чорна Сотня
Рух Парабелум
Націонал-соціалістична партія Русі – НСПР
Партія Свободи – ПС
Російський Образ
Націонал-синдикалістський наступ – НСН

Заборонені – 8 організацій
Рух проти нелегальної імміграції – РПНІ
Націонал-соціалістичне суспільство – НСС
Націонал-більшовицька партія – НБП
Слов’янський союз – СС
Фронт націонал-революційної дії (ФНРД)
Російський загальнонаціональний союз – РЗНС
Ліга оборони Москви
Формат 18

Для уточнення російські громадські працівники вивчали, скільки в Україні правих організацій – виявилося чотири. ЧОТИРИ організації націоналістичного спрямування, «нацистськими» які може вважати хіба що російська пропаганда. Організації в Україні:
ВО Свобода
Конгрес українських націоналістів
УНА-УНСО
Українська національна асамблея, на базі якої нещодавно створений Правий Сектор.

І ВСЕ! Так які ще потрібні докази? Які ще потрібні аргументи, щоб довести – сучасна Росія – це і є Четвертий Рейх?! Не знаю як європейці, але азербайджанці, грузини, татари, дагестанці, північно-кавказці, казахи, узбеки, туркмени, киргизи, таджики, башкири, чуваші та інші тюркські народи Росії хочуть бути подалі від такої країни. І якщо не на іншому континенті, то хоча б рови по межі, і десятиметровий паркан”, – пише Курбан Вахідов.

Джерело.

Громадська спілка РПЦвУ «Миряни» та запланований т.зв. «Чорногорський сценарій»

Як і очікувалося, новостворена громадська організація «Миряни», на чолі з РПЦвУ, дуже швидко і дуже ґрунтовно увірвалася в інформаційний потік українського сегмента.

ГО “Миряни”, було засновано на початку цього року, хоча свою активну діяльність організація розпочала лише на початку червня. І почала її з вже нам добре відомих наративів, спрямованих на дестабілізацію суспільно-громадського порядку в Україні, що в свою чергу, при позитивному розвитку подій для даної структури, має на меті як мінімум зірвати візит Вселенського патріарха в Україну, на 30-річчя Незалежності, а як максимум — реалізувати у нас в країні т.зв. «Чорногорський сценарій».

Про те, що РПЦвУ намір реалізувати в Україні «Чорногорський сценарій» стало очевидно досить давно. Це було очевидно ще на початку 2020 року. Причому, проєкт цей зародився відразу після того, як в самій Чорногорії його успішно вдалося реалізувати Сербській православній церкві, під пильним наглядом РПЦ і ГУ ГШ ЗС РФ (ГРУ), агенти якого навіть проводили консультації з сербським духовенством, і так само з РПЦвУ.

Саме митрополит РПЦвУ Онуфрій був відправлений патріархом Кирилом в Чорногорію для участі в комплексі пропагандистських акцій спільно з митрополитом Чорногорським і Приморським Амфілохієм (Радовичем). Але, пандемія коронавірусу і суворі карантинні заходи завадили РПЦвУ реалізувати даний сценарій, обмеживши цей період лише інформаційними кампаніями.

З іншого боку, пандемія дозволила РПЦвУ провести найширший спектр епідеміологічних диверсій.

Так, під патронатом РПЦвУ, починаючи з 2020 року, поширювалися фейки, у зв’язку з прибуттям в Україну перших евакуйованих українців з Ухані, був реалізований терористичний акт, по сприянню максимальному зараженню прихожан коронавірусом на Вербну неділю та Великдень, з подальшою деструктивною інформаційною хвилею про «гоніння церкви». Почався новий етап дестабілізації нашої країни даною структурою. Причому його організатори навіть не приховують, що лекала зняті з «чорногорської» методички.

Варто відзначити, на початку 2021 року активна фаза діяльності ГО “Миряни” була знижена, оскільки саме в цей період мали місце внутрішні тертя в структурі, як філії, так і материнській компанії, з офісом в Даниловому монастирі. Зокрема, РПЦвУ перебувала в стані транзиту заступництва, від табору Вадима Новінського, який вважався до недавну абсолютним монополістом у релігійних питаннях філії РПЦ в Україні, до табору Віктора Медведчука.

Це, до речі кажучи, виявлялося і в методах, які РПЦвУ в своїх акціях запозичила у ОПЗЖ. Але, після того, як медійні майданчики Медведчука, 112UA. ZiK і NewsONE були закриті, головним рупором пропаганди «русского мира» в Україні стала саме РПЦвУ. По суті, на сьогодні, саме РПЦвУ має наймасштабнішу «аудиторію» з числа прихожан, яким під час проповідей, регулярно і масово, вливаються основні наративи російської пропаганди. Жоден телеканал Віктора Медведчука не міг похвалитися настільки широкою аудиторією, що опинилася одночасно під впливом тих, з ким і сперечатися заборонено — адже вони «святі люди!»

І під акомпанемент збігу всіх цих подій, виникає нова структура «Миряни», яка спочатку створювалася як рупор незгоди з перейменуванням УПЦ МП в РПЦвУ, але будучи багатопрофільною структурою, яка до того ж отримала медійну підтримку від тих, хто є розкритими агентами російської розвідки, буде охоплювати куди більше напрямків і цілей.

Очевидно, що однією з них є реалізація «Чорногірського сценарію» в Україні, або, хоча б його подібності. І головним рупором цього проєкту стане саме новий бренд РПЦвУ — «Миряни». Чи доречніше буде сказати – новий бренд російської розвідки в Україні, під прикриттям РПЦвУ.

Кремль ігнорує факти, викладені в розслідуваннях Навального

Олексій Навальний, російський опозиціонер, організатор Фонду по боротьбі з корупцією протягом декількох років випускав розслідування, доводячи, що кремлівська влада обкрадає власний народ. Він випустив таке ж розслідування після отруєння. Проте, при наявності доказів, свідчень і навіть зізнання одного з отруйників, Кремлю не тільки вдалося “вийти сухим з води”, але і посадити головного опонента Путіна до в’язниці.

За словами Навального, він був отруєний двічі і обидва рази тим, хто отруїв, не вдалося завершити задумане. Одного разу була отруєна його дружина Юлія. Після другого випадку замаху на його життя, опозиціонер разом зі своїми колегами з ФБК, а також за підтримки інших незалежних ЗМІ провели розслідування, в ході якого змогли з’ясувати імена тих людей, які труїли Олексія. Більш того, в ході розслідування стало відомо, що ці ж люди супроводжували Навального в багатьох поїздках. Також вдалося встановити, що всі вони є співробітниками ФСБ. Завдяки помилці одного з них, Олексій зміг в подробицях дізнатися, як проходила операція, що робили з його речами, куди наносили отруту і те, що саме вони, співробітники Федеральної служби безпеки, намагалися його отруїти.

Розслідування було проведено вже після того, як Навальний вийшов з коми і почав одужувати. При цьому в МВС продовжували ігнорувати запити про порушення кримінальної справи. Всі вищі органи влади вимагали від німецьких лікарів передачі біоматеріалів опозиціонера, щоб почати розслідування. Однак згідно з міжнародним правом, Німеччина не зобов’язана була відправляти ніякі результати експертизи.

Тим часом Кремль продовжував вигадувати версії, приховуючи істину. В одній з них Навальний щось з’їв, в іншій – щось випив, в третій сам інсценував отруєння, в четвертій ця вся ситуація – “підступний західний план, щоб ввести нові санкції проти Росії”.

Десятки країн вимагали провести РФ офіційне незалежне розслідування, на що в Кремлі відповідали – “Росія нічого нікому не винна”.

Зібраних матеріалів вистачило, щоб ввести санкції проти РФ. Влада РФ проігнорувала всі звинувачення Навального.

Крім того, опозиціонеру висунуті звинувачення в наклепі на президента.

Уряд Росії проєктує власну реальність. У ній, як сказав Путін, вони “білі і пухнасті”, а навколо їхньої країни одні “Шерхани і підлі Табакі”, які будують підступи і хочуть захопити владу. Ці судження – частина гібридної війни, призначеної для власного народу.

Джерело.

Смерть білоруського активіста Шишова: факти свідчать про самогубство?

Нещодавно Україну сколихнула новина про смерть білоруського опозиційного активіста, співзасновника ГО «Білоруський дім в Україні»  Віталія Шишова, якого було знайдено повішеним в одному з Київських парків. Напередодні події, 2 серпня Шишов вийшов на пробіжку і більше не повернувся, що стало причиною занепокоєння у середовищі його знайомих.

За даним фактом поліцією було відкрито провадження за статтею 115 КК України та висунуто ряд версій – від самогубства до навмисного вбивства. Як водиться вже в Україні,  смерть будь якого активіста  часто розглядається громадськістю в розрізі його діяльності, що інколи спонукає до виникнення ледь не конспірологічних версій. А враховуючи останні події з переслідуваннями опозиційних до режиму Лукашенка активістів, відразу ж породило версію про можливу причетність лідера Білорусі та підконтрольних йому спецслужб до смерті Шишова.

Проте, життя більшості активістів – це не лише фанатична боротьба проти конкуруючих політичних еліт чи  публічна демонстрація громадської позиції. Ні. Як і життя будь якого пересічного громадянина, життя активіста має і багато таємниць, що не виходять на публічний огляд. Тому розглядати смерть білоруса виключно через його громадську діяльність та зводити версії виключно до політичних мотивів було б досить примітивно, хоча би до завершення слідства.

Активіста Шишова тісно пов’язували з іншими відомими білорусами, які перебувають в Україні, зокрема Родіоном Батуліним (співзасновник ГО «Білоруський дім в Україні»), який вже встиг прокоментувати подію одному з російських видань. Батулін також запам’ятався в Україні і як учасник розбірок між правими групами, котрі активно приймають участь у «будівельних інтригах». Так, нещодавно в мережі Інтеренет було опубліковано відео, як Батулін з декількома своїми поплічниками приїхали до інших молодиків встановлювати свою правоту з ножами в руках. Нещодавно стало відомо, що Батуліну СБУ заборонила в’їзд в Україну у зв’язку з тим, що останній може носити загрозу національній безпеці України.

Загалом же, діяльність «БДУ» здебільшого зводилась до проведень акцій протесту проти політики Лукашенка, а також у допомозі, легалізації та підтримці громадян Білорусі в Україні, в тому числі й можливим корупційним шляхом, про що можуть свідчити слова співрозмовників виданню «Бабель». Фінансується організація на закордоні кошти, які надходять у вигляді добровільних пожертв.

Але як інколи водиться в подібних організаціях –  прибутки часто не обходять повз кишені керівників. В окремих, дотичних до діяльності «БДУ» колах давно ходили чутки про привласнення керівниками організації коштів. Шишов же як один із лідерів організації навряд чи стояв осторонь, враховуючи, що іншого заробітку в Україні він не мав. Тому, якщо відкинути конспірологічні версії смерті Шишова, версія про самогубство на фінансовому підгрунті може виглядати цілком вірогідною.

Наразі, поліція розглядає декілька версій смерті Шишова. Зі слів очільника Національної поліції Ігоря Клименка, перевіряються дві основні версіїї – самогубство та вбивство, замасковане під самогубство.

Проте, на даний час, факти свідчать, що версія з самогубством є більш достовірною, адже обставини, які б могли наводити на беззаперечні докази навмисного вбивства поки що у слідства відсутні і скоріше продиктовані суспільним резонансом та громадсько-політичною діяльністю Шишова.

За отриманою інсайдерською інформації від правоохоронних органів, під час огляду поліцією помешкання та місця смерті – явних ознак боротьби чи  насильницької смерті у покійного не виявлено, лише невелике ушкодження, що скоріше схоже на таке, яке можна отримати в побуті.

Отримані редакцією документи лише можуть додатково вказувати, що версія про самогубство має право на розгляд як основна.  

Також цікавим фактом є те, що в помешканні Шишова було знайдено чек про купівлю мотузки, а також шматок такої ж мотузки закрученої з петлею на кінці. Тобто, дані обставини свідчать, що Шишов міг, з невідомих поки для слідства причин, давно готувати самогубство. Тому, на даний час, варто утриматись від однозначних висловлювань про смерть Шишова як жертви політичних переслідувань. Остаточне слово буде за результатами слідства.

Семенченко придбав собі домашній арешт

Афери Семена Семенченка не стільки вражають своєю багатоманітністю як непомірним цинізмом, з яким він привселюдно вихваляється ними. При цьому, жодні докори сумління його не обходять навіть не зважаючи на те, що таке бахвальство ставить під удар як його колишніх поплічників, так і репутацію прохідних персоналій. Бодай навіть судді, яка відпустила Семена під домашній арешт, залишивши міру запобіжного заходу для його побратимів, що і досі обтирають стіни СІЗО за свого вже колишнього лідера, незмінною.

Скільки б не переносили засідання по справі Семенченка, результат був доволі очікуваний – питання полягало виключно у вартості судді Ганни Сергієнко, проте, – на всіх не вистачило.

Нагадаємо, з 26 березня колишній депутат Верховної Ради та екс-командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко знаходився під вартою за створення «приватної армії» задля проведення тилових атак далеко не тільки в інформаційному полі, і вже 14 липня Солом’янський районний суд Києва з якогось дива вирішив пом’якшити обраний йому раніше запобіжний захід.

Про це сам Семенченко повідомив на своїй сторінці у «Facebook» одразу після судового засідання і опублікував ухвалу Сергієнко, яка одразу викликала чимало коментарів.

Відтоді, за рішенням судді Ганни Сергієнко аферист Семенченко перебував під цілодобовим домашнім арештом у Києві. Власне, це викликало незадоволення не тільки ошуканих бійців добробуту, але і правоохоронців, які одразу поставили під сумнів законність подібного рішення, адже інкримінована йому стаття дещо відрізняється від фабульних рішень Сергієнко щодо одомашнених корупціонерів з браслетом на нозі.

Нагадаємо, СБУ вважає, що Семенченко та Євген Шевченко у 2018 році організували громадську організацію з охоронних послуг, яка фактично стала приватною військовою компанією, що функціонувала незнати в чиїх інтересах і діяльність яких, між іншим, на території України заборонена, а відтак вважається незаконним збройним формуванням.

Йому інкримінують  ч.2 ст.28 ч.2 ст.260 (створення незаконного збройного формування), ч.3 ст.260 (керівництво незаконним збройним формуванням), а після розкриття вчинення терористичного акту, а саме обстрілу у липні 2019го телеканалу «112 Україна», швидше за все на замовлення все того ж Медведчука, – ч.3 ст.27 ч.2 ст.258 (організація теракту) Кримінального кодексу. Згодом, йому висунули нову підозру за ч.3 ст.27 та ч.2 ст. 28 та ч.1 ст.263 (придбання та зберігання зброї) ККУ.

До речі, у березні суд заарештував Семенченка навіть без альтернативи застави а відповідні запобіжні заходи були застосовані як до Шевченка, так і  інших фігурантів справи: екс-бійцю батальйону «Донбас» Олександру Новікову та екс-командиру бататальйону «Донбас» Анатолію Виногродському. Проте, на відміну від свого командира і організатора, пом’якшення їм світить навряд. Адже судове рішення, позбавлене будь-якої логіки і не маюче нічого спільного з правосуддям, вартувало Семенчеку мало не всіх його дивідендів від колишніх кампаній «Донбассу».

Щодо самої Сергієнко у Мережі виявилось доволі багато фактів її некомпетентності та обурених відгуків, на кшталт «Аферистка Сергієнко Г.Л. підробила диплом і купила посвідку судді». Та чи саме некомпетентність є тією рушійною силою, що змушує її приймати подібні рішення? Аж ні як. Видання Proisvol.info опублікувало досить детальний розгляд порушення нею вітчизняних норм права, приховання злочинів, закриття проваджень НАБУ, плюндрування пам’яті Небесної Сотні.

«Дії судді Сергієнко Г.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Сергієнко Г.Л., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, затримує розгляд судових справ на вкрай нерозумний строк, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Сергієнко Г.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України» – говориться у матеріалах Proisvol.info.

Зрештою, після тривалого розгляду клопотань прокурорів суддя Солом’янського суду Вишняк також погодився з незаконністю рішення Сергієнко і 26 липня задовольнив апеляцію сторони обвинувачення. Наступні два місяці Семенченко знову перебуватиме під арештом в ізоляторі тимчасового тримання. Проте, гіпертрофований цинізм екс-командира «Донбасу» не залишився без обуреної реакції громадськості, тож хочеться вірити у пильність уваги суспільства за подальшим розглядом справи, як і у прозорість наступних суддівських рішень.

Джерело.

Як Росія економить воду в Криму

Проблема водозабезпечення Криму лежить повністю на совісті російської влади. Тож не дивно, що, не знаходячи вирішення, кремлівські “підспівувачі” віщають з блакитних екранів про вину України в нестачі води на півострові. Проте нещодавні дощі повинні були ненадовго вирішити водну кризу, наповнивши кримські водосховища, що висихають. Але далеко не всі вони були наповнені і для того, щоб хоч якось заощадити прісну воду в розпал туристичного сезону, в Криму використовують “аварії водних магістралей”.

Росіян агітують приїжджати до Криму на відпочинок, хоча чудово розуміють, що на півострові, як і раніше, не вистачає прісної води, буріння свердловин і дощова вода не зможуть вирішити проблему.

Як наслідок, ті нечисленні туристи, які приїжджають до Криму, витрачають і без того обмежені запаси води, тим самим посилюючи майбутнє становище кримчан.

Поки що, крім того, щоб перекачувати воду з більш заповнених водосховищ в більш порожні, окупаційна влада нічого дієвого не придумала. Так, військові повернулися до Білогірського водосховища, щоб в “потрібний” момент почати качати воду для потреб Сімферополя.

У минулому році поповнювали запаси таким же чином, проте тоді воду брали з Тайганського водосховища. В результаті воно втратило свій запас води, спустошившись до критичної межі. На цей момент кількість води в ньому оцінюється в 1,498 млн кубометрів, що в процентному співвідношенні складає всього близько 10% від норми.

У той самий час, Білогірське водосховище заповнене на 43,4% від проєктного об’єму, що становить 10,1 млн кубометрів. За умови, що сімферопольці споживають по 120 тис. кубометрів води на день, то тільки на потреби цього міста води у водосховищі вистачить всього на неповних 3 місяці. А якщо врахувати, що штучна водойма може живити Судак, Феодосію і Керч, то запасів може не вистачити і на місяць.

Мабуть, тому в Сімферополі регулярно відбуваються аварії на мережах водопостачання, що призводить до частого відключення води. Так сталося і 19 липня. Після оголошення про аварію, в більшості мікрорайонів міста обмежили подачу прісної води. Обмеження також торкнулися сіл Зарічне, Піонерське, Добре, Цегляне. Як довго будуть проблеми з водопостачанням в даних районах, сімферопольська адміністрація не повідомляє.

Стара добра байка комунальників, щоб відмивати гроші, працює тепер на “чесне слово” окупаційної влади. Вони, нібито, “вирішили проблему з водопостачанням на півострові” бурінням свердловин, перекачуванням води з водосховищ, збором дощової води, але, от біда, трапилася “аварія”. Не виключено, що розрив труб або вихід з ладу насосної станції дійсно міг статися, проте в розпал туристичного сезону, під час піку сонячної активності, посухи, адміністрація міста не може вирішити проблему в найкоротші терміни. Все це дуже підозріло.

Джерело.

Відеопривітання президента з річницею хрещення Київської Русі

Володимир Зеленський записав вітальне відео, адресоване українському народу, в якому він згадав історію хрещення Київської Русі-України.

“Князь Володимир зробив цивілізаційний вибір. І через тисячу років після нього Україна є демократичною державою, територією свободи і поваги, де існує релігійне різноманіття і міжконфесійна злагода”, – сказав Зеленський.

Кудрицький: в Україні вже усвідомили, що об’єднання з ENTSO-E точно відбудеться

На шляху до інтеграції з європейською енергомережею лишилося пройти ще три ключові кроки: отримати висновок про технічну готовність, сертифікувати «Укренерго» та пройти тест енергосистеми у ізольованому режимі.

Кудрицький: в Україні вже усвідомили, що обєднання з ENTSO-E точно відбудеться

Україна в 2023 році готується стати частиною європейського енергетичного простору – cпільної континентальної мережі операторів системи передачі електроенергії ENTSO-E. Після синхронізації українські виробники електроенергії отримають доступ но нових платоспроможних ринків, а трейдери і споживачі – до нових постачальників з різноманітними умовами. Також зникне необхідність обмежувати імпорт з Білорусі та Росії, адже Україна фізично від’єднається від об’єднаної з ними енергомережі.

Як технічно відбуватиметься об’єднання, які завдання потрібно виконати Україні та які підводні камені можуть виникнути на шляху до синхронізації – розповів «Українській енергетиці» голова правління ПрАТ «НЕК «Укренерго» Володимир Кудрицький.

Як влаштовані енергосистеми України та Європи? Чи є якась принципова різниця між ними?

– Енергосистема України поділена на дві частини. Основна – «Об’єднана енергосистема України» (ОЕС України), на яку припадає близько 96% обсягів споживання. Інша частина – «острів Бурштинської ТЕС». ОЕС України та «острів» повністю відокремлені один від одного, між ними немає фізичних перетоків електроенергії. Водночас «острів Бурштинської ТЕС» фізично з’єднаний (синхронізований) з енергосистемою Європи, а ОЕС України – з енергосистемами Росії, Білорусі та Молдови.

І ОЕС України, яка з’єднана з Росією та Білоруссю, так і «острів Бурштинської ТЕС», що з’єднаний з Європою, працюють з однаковою частотою — 50 Гц, але вони не синхронізовані. Це означає, що з обох боків електричні генератори обертаються з однаковою частотою, але при цьому не синхронно.

Щоб було зрозуміліше, можна навести аналогію із серцями двох людей: у нас з вами може бути однаковий сердечний ритм (70 ударів на хвилину), але це не означає, що наші серця б’ються синхронно. Швидкість однакова, але удари — не синхронні.

Але коли ОЕС України буде об’єднано (синхронізовано) з енергосистемою Європи, з точки зору фізики ми отримаємо єдиний енергетичний простір, в якому всі елементи, всі мережеві підстанції, вся інфраструктура в Україні, Чехії, Іспанії, Італії та інших країнах Європи матимуть фізичний зв’язок та працюватимуть синхронно.

Що технічно необхідно зробити, щоб синхронізувати нашу енергосистему з енергосистемою Європи?

– Фактично, нам треба від’єднати декілька ліній з Росією та Білоруссю, а також з’єднати декілька мережевих елементів на західній Україні, які розділяють «острів Бурштинської ТЕС» та ОЕС України.

Підготовка  до синхронізації – технічно дуже складний процес. Адже для того, щоб тебе приєднали, всередині країни стабільність енергосистеми і правила, за якими вона управляється, мають повністю відповідати правилам і стандартам, за якими працює європейська енергосистема. Європейці повинні розуміти, що ми не станемо для них проблемою.

Ще один аспект — інтеграція ринків.

Нам би ніхто не дозволив об’єднатися з ENTSO-E, якби дизайн нашого ринку електроенергії не співпадав з тим, що працює в Європі.

Європейці говорять, що ми маємо відповідати їх вимогам і з технічної, і з інституційної точки зору. І реформа 2019 року (початок роботи нової моделі ринку після набуття чинності основної частини Закону України «Про ринок електричної енергії» — ред.) як раз була покликана гармонізувати роботу ринків України та Європи.

У яких саме точках відбуватиметься з’єднання з Європою?

– В трьох точках, які знаходяться на периметрі «острова Бурштинської ТЕС».

Точки з’єднання Української енергосистеми з ENTSO-E. Ілюстрація “Укренерго”

Перша – підстанція (ПС) 750 кВ «Західноукраїнська», на якій є дві відкриті  розподільчі установки  (ВРУ) 750 кВ і 330 кВ. Кожна ВРУ фізично розділена на дві частини так, що одна – працює на ОЕС України, а інша – на «Острів Бурштинської ТЕС», що з’єднаний з енергосистемою Європи. Потрібно зробити так, щоб обидві розподільчі установки були з’єднані.

Друга – повітряна лінія (ПЛ) 220 кВ Львів Південна – Стрий. Зараз один її кінець знаходиться в ОЕС України (це ПС 330 кВ «Львів Південна»), інший – в зоні «острова Бурштинської ТЕС» (ПС 220 Кв «Стрий»).

Третя точка, де ми з’єднуємося з Європою, це, власне, сама Бурштинська ТЕС, на якій також є розподільча установка, що розподіляє електроенергію з ТЕС по різних лініях. Вона зараз такожяк і ВРУ на ПС 750 кВ «Західноукраїнська», розділена на дві частини.

Отже, усе необхідне обладнання фізично уже є?

– Так, на ньому лише потрібно відновити зв’язок та ввімкнути відповідний вимикач.

Багато говорять про те, що енергосистема України суттєво зношена, чи може це бути проблемою? Наскільки ми підготовлені до синхронізації?

– Якби наша інфраструктура була занадто застаріла, ненадійна та працювала б нестабільно, то, повірте, ми не отримали би підписи більшості системних операторів зони континентальної Європи ENTSO-E під Угодою про умови майбутнього об’єднання української та європейської мереж.

У європейських країнах не все технічне обладнання є супер сучасним, та не всі повітряні лінії нові. Але це не означає, що ця інфраструктура не надійна. І важливо розуміти, що у ENTSO-E відсутня вимога до нас, щоб усі електростанції та підстанції в Україні стали абсолютно новими.

В цьому контексті синхронізація не означає, що повинні бути якісь глобальні зміни. Насправді всі необхідні інвестиції в розвиток мережі нами вже зроблені. Європейські вимоги означають те, що коли в енергосистемі щось трапляється, то реакція енергоблоків теплових, атомних, інших електростанцій має бути адекватною. Тобто, наприклад, якщо у нас аварійно відключили якийсь енергоблок, то усі інші мають підхопити цю потужність і збільшити своє навантаження, щоб компенсувати цю втрату. Тут важлива, наприклад, швидкість реакції, тобто, швидкість, з якою вони наберуть потужність. А також низка інших параметрів. Такі параметри і є предметом дослідження можливості синхронного об’єднання енергосистеми України та Європи, яке зараз проводить Консорціум операторів системи передачі ENTSO-E. У 2019-2020 роках для цього дослідження «Укренерго» збирало та підготовило дані, на основі яких тепер створено математичну модель нашої енергосистеми і проводяться розрахунки її статичної і динамічної стійкості при синхронній роботі з європейською мережею.

В результаті цього дослідження європейці хочуть зрозуміти, чи адекватно наша енергосистема реагує на збурення відповідно до тих стандартів і параметрів, які прийняті в європейській енергосистемі, а також як синхронізація вплине на стабільність європейської та української енергосистем.

Фінальний технічний вердикт європейців надійде у вигляді звіту щодо досліджень, які ENTSO-E роблять для нас. Цей звіт ми формально очікуємо восени, хоча влітку уже знатимемо попередній зміст та обговорюватимемо його висновки з європейцями.

Коли ми отримаємо фінальний звіт ENTSO-E, нас можуть попросити зробити декілька поліпшень, які зменшать потенційні технічні проблеми. Але ми очікуємо, що це не буде щось глобальне, і що ми все це встигнемо до 2023 року. Основні інвестиційні проєкти на стороні «Укренерго» та генерації вже реалізовані.

Тобто, висновок ENTSO-E буде переважно позитивним?

– Поки висновку немає, було б некоректно його обговорювати. Але з тої інформації, яку ми зібрали при тестуванні наших енергоблоків, можна припустити, що у нас є підстави для оптимізму. Ми вважаємо, що наша енергосистема здатна впоратися з можливими збуреннями, які можуть трапитися в ній. Тому приєднання України не спричинить проблем для європейців.

Що, окрім технічних заходів для виконання вимог ENTSO-E, ще потрібно зробити?

– У нас є ще кілька завдань. По-перше, ми маємо завершити сертифікацію НЕК «Укренерго» як оператора системи передачі європейського зразка. Регулятор уже прийняв попереднє рішення про сертифікацію за моделлю ISO. Тепер воно має бути підтверджено Секретаріатом Енергетичного співтовариства, а після цього – остаточно затверджено українським Регулятором.

Друге завдання – тестування роботи енергосистеми в ізольованому режимі. Ми маємо фізично від’єднатися від енергосистеми Росії та Білорусі, не приєднуючись до Європи. У такому стані наступного року ми маємо попрацювати декілька днів взимку і декілька днів влітку.

Багато хто в Україні вважає, що це свого роду тест на виживання. Треба сказати, що для будь-якої енергосистеми робота в ізольованому режимі – дійсно певний технічний виклик. Але ідея цього тесту зовсім інша.

ENTSO-E уже проводило тести наших енергоблоків. Але це відбувалося в режимі певної програми. Кожен блок тестувався ізольовано, у відриві від решти енергосистеми. Тепер європейці хочуть перевірити ті дані, які ми зібрали для створення математичної моделі енергосистеми, у режимі реального часу. Це робиться для того, щоб подивитися, як в реальній робочий ситуації в енергосистемі ці блоки поводять себе у сукупності. Чи підтверджуються ті параметри та характеристики, які ми зібрали, тестуючи їх ізольовано, при роботі разом.

Коли ти приєднаний до енергосистеми Росії та Білорусі, якась проблема в українській енергосистемі у разі її виникнення може бути компенсована перетоком потужності з сусідньої енергосистеми. Тому для того, щоб діагностувати, чи є проблеми в українській енергосистемі, її треба буде відключити від сусідніх енергосистем та подивитися, як вона сама себе балансує.

Чи братиме участь у тестах Бурштинський енергоострів, якщо він уже і так синхронізований з ENTSOE?

– Наша позиція, що так має бути. Його будуть приєднувати до української енергосистеми. І ми тестуватимемося разом з Молдовою.

З Молдовою?

– Так, Молдова приєднується разом з нами. Проєкт насправді називається «Cинхронізація енергосистем України і Молдови з енергосистемою континентальної Європи» Передбачається, що коли ми приєднаємося до ENTSO-E, Україна буде очолювати відповідний контрольний блок. Ми будемо забезпечувати балансування своєї енергосистеми та відповідати за балансування молдовської.

Чи є ризик, що коли ми від’єднаємося від Росії та Білорусі, вони не захочуть включати нас назад?

– Я думаю, що це тестування не є чимось екстраординарним або таким, що суперечить нашим договорам про паралельну роботу з Росією та Білоруссю. Ми можемо в межах діючих контрактів надіслати їм запит, що на визначене число днів ми виходимо в ізольовану роботу. Програму відключення наших ліній ми у плановому режимі погодимо із ними. Підготовка буде відбуватися заздалегідь, це не буде сюрпризом для операторів енергосистем РФ та РБ. З цієї точки зору я не бачу причин, чому вони можуть не включити нас назад.

Наразі, поки ми працюємо разом з Росією та Білоруссю, у нас є певна пропускна потужність на межі з цими країнами, з якою ми, у разі необхідності, можемо отримати перетоки, імпорт чи аварійну допомогу. Чи буде достатньо для цих цілей тих потужностей, які будуть доступні після об’єднання з ENRSOE?

– У 2016 році проводилися дослідження. Відповідно до них, у нас є близько 2,2 ГВт пропускної спроможності  міждержавних ліній з Європою. Зараз з Білоруссю та Росією у нас сумарно 2,7 ГВт. Це майже те саме. Критичного зниження пропускної здатності транскордонних перетинів не відбудеться. Тим більше, треба розуміти, що у нас навіть взимку вся пропускна спроможність з Росією та Білоруссю не використовується. Тому ми не маємо відчути дефіциту порівняно з сьогоднішньою ситуацією.

З іншого боку, очевидною перевагою приєднання до ENTSO-E буде те, що будуть можливі і імпорт, і експорт на ринкових засадах. Фактично комерційні перетоки між Україною та країнами ЄС будуть визначатися ціною електроенергії на різних ринках.

Наприклад, якщо в українській енергосистемі ціна буде вищою, ніж у Словаччині, буде імпорт. Якщо в українській енергосистемі ціна буде нижчою, то, відповідно, буде відбуватися експорт. Виробники будуть шукати можливість продати свою електроенергію. Це буде зовсім інша реальність з точки зору ринку. Якщо сьогодні білоруські та російські виробники не можуть брати участь в роботі українського ринку через особливості їх внутрішнього законодавства, то після синхронізації європейські виробники та трейдери зможуть це зробити. Це, з одного боку, створить додаткову конкуренцію на внутрішньому ринку, а з іншого – наші електростанції отримають додаткові ринки збуту.

Йдеться  також і про збут надлишкової електроенергії. Наприклад, як у травні-червні 2021 року. Якби ми зараз були синхронізовані з Європою, ми б, напевно, могли експортувати певні обсяги у ті країни, де ціна є набагато вищою.

Ви зараз говорите про «зелену» генерацію? Тобто, з приєднанням нових таких потужностей треба зачекати до об’єднання з європейською енергосистемою?

– Вирішальним фактором є наша оцінка, чи здатна наша енергосистема за поточних умов поглинути додаткові потужності з відновлюваних джерел. Протягом березня-травня ми досить активно обмежували таку генерацію. І робили ми це уже після того, як вичерпали усі доступні ресурси з балансування енергосистеми. Очевидно, що на сьогодні енергосистема України без об’єднання з Європою підійшла до межі, коли вона не може приймати нові «зелені» потужності.

Але, якщо ми приєднаємося до ENTSO-E, з’явиться можливість продавати цю електроенергію замість того, щоб обмежувати її. Так, за не дуже високою ціною. Але це краще, ніж взагалі не виробляти і все одно компенсувати виробникам вартість «зеленого» тарифу.

«Укренерго» твердо переконане, що об’єднання відбудеться у 2023 році, без затримки?

– Що стосується проекту синхронізації, завжди було багато критики і завжди казали, що щось неможливо. Просто мінялися версії: спочатку казали, що неможливо буде підписати договір з ENTSO-E про умови синхронізації, потім –  що у нас старі енергоблоки, які не пройдуть тестування, наступна версія – що не буде сертифікації, бо ринок працює некоректно. Тепер кажуть: ви не зможете пройти тест в ізольованому режимі, бо це треба півроку чи рік так працювати. І так далі.

Мені здається, що зараз уже і учасники ринку, і органи влади усвідомили, що синхронізація відбудеться. Тож ми працюємо над досягненням цієї мети. У 2023 році ми маємо перейти на паралельну роботу з європейською енергосистемою.

У скільки коштів загалом нам обійдеться синхронізація?

– Дивлячись, як рахувати. Були заходи, що потрібні для ENTSO-E, але так само вони були потрібні і для енергосистеми самі по собі. Наприклад, та ж реконструкція систем керування на енергоблоках. Або спорудження підстанції 500 кВ «Кремінська», яка об’єднала північ Луганщини з рештою енергосистеми.

Якщо рахувати усі такі проекти, що мають подвійну мету, то це десь 350-360 млн євро за всі роки. Якщо брати ті витрати, які ми понесли, власне, на ENTSO-E, це фактично лише витрати на дослідження і тести енергоблоків. Ці витрати вкладаються у 10-15 млн євро. З них велика частина профінансована грантами USAID та USEA, ще частина – кредитні кошти Світового банку. Тобто, фінансове навантаження на нас і на споживача є практично непомітним. Це дуже невеликі кошти порівняно з тим, що ми можемо отримати в результаті майбутньої торгівлі з ринками Європи.

У Москві стурбовані можливим відходом України від ядерного палива РФ

Російський інформаційний простір заповнений повідомленнями «експертів» про нібито небезпеку використання на українських АЕС ядерного палива, виробленого компанією Westinghouse, не нехтують такими повідомленнями і українські ЗМІ, в яких чітко простежується російське лобі.

Вестінгауз Електрик (англ. Westinghouse Electric Company) – японо-американська електротехнічна і ядерноенергетична компанія. «Вестінгауз» займається проєктуванням енергоблоків АЕС. Це провідна світова компанія з виробництва ядерних реакторів. Також «Вестінгауз» – один з лідерів виробництва палива для АЕС (близько 20% всіх світових поставок реакторного палива) – тепловиділяючих збірок (ТВЗ). Разом з тим як велика транснаціональна корпорація «Вестінгауз» контролює до 50% всіх комерційних енергоблоків світу (Джерело – Вікіпедія).

Фото: У Москві стурбовані відходом України від ядерного палива РФ

 Так, РФ, через представників дипломатичного корпусу, співробітників атомно-промислового комплексу РФ, і навіть «експертів» сумнівної якості, здійснює активний вплив на інформаційне поле РФ і України. Такі ж «вкидання» здійснюються і на території Європейського Союзу. Головна теза, яку так звані «експерти» хочуть донести до свідомості людей, це небезпека використання ядерного палива, виробленого будь-якою іншою компанією, крім АТ «ТВЕЛ».

Акціонерне товариство «ТВЕЛ» – російський виробник ядерного палива, виробничий холдинг, що входить до складу паливного дивізіону Державної корпорації «Росатом». У структуру «ТВЕЛ» входить низка підприємств з фабрикації ядерного палива, конверсії та збагачення урану, виробництва газових центрифуг, а також науково-дослідні та конструкторські організації.
Підприємство було засноване шляхом консолідації в його статутному капіталі акцій акціонерних товариств ядерно-паливного циклу, що перебувають у федеральній власності. Таким чином «ТВЕЛ» було сформовано як виключно державне підприємство. 

Фото:  В Москве обеспокоены возможным уходом Украины от ядерного топлива РФ 02

 Методи «вливання» дезінформації російської пропаганди різні. Найбільша активність фіксується при згадці інформації про співпрацю українського оператора атомних електростанцій ДП «НАЕК «Енергоатом» з компанією Westinghouse, або іншого виду взаємодії, наприклад, в контексті будівництва заводу з виробництва ядерного палива за технологією Westinghouse.

Так, під час презентації Національної економічної стратегії-2030 в.о. міністра енергетики України Юрій Вітренко заявив про необхідність повної заміни російського ядерного палива на американське. Російські ЗМІ не забарилися подати новину у власному контексті зі згадуванням невідомих експертів, які вже неодноразово попереджали про ядерну небезпеку при використанні ядерного палива неросійського виробника і небезпеки для здоров’я людей.

Недалеко зайшли і інші російські ЗМІ. Зокрема, «експерт» в статті з промовистою назвою «Відверті скоти. Чому Україні не можна йти від ядерного палива Росії», наводить інші аргументи про неможливість заміни російського постачальника ядерного палива. 

Зокрема, наводять такі безглузді аргументи як банкрутство компанії Westinghouse і неможливість переробки американського ядерного палива на підприємствах РФ.

Банкрутство компанії Westinghouse – це «стара пісня про нове», яка почалася після зміни структури власності компанії, стосується переробки відпрацьованого ядерного палива (далі ВЯП) – основа там теж знаходиться в фінансовому просторі, і аж ніяк не в просторі ядерної безпеки. Так, Україна платила РФ близько 200 млн доларів на рік за переробку ВЯП. Слід зазначити, що вартість переробки ВЯП включена у вартість тарифу на електроенергію. Таким чином кожен громадянин фактично фінансував країну-агресора.

Додатково слід зазначити, що ВЯП є джерелом для дорогих цінних матеріалів, які фактично російські підприємства-переробники ВЯП залишали у себе, але це вже питання до правоохоронних органів і посадових осіб ДП «НАЕК «Енергоатом» і Міненерго.

Ще однією “страшилкою” є розповіді, так званих «російських експертів”, про “Другий Чорнобиль». Так, стаття «Україна готова підірвати новий Чорнобиль» російського видання, кінцевим власником якого є Міністерство оборони РФ, є типовим прикладом.
Так чому ж до українських атомних станцій прикуто так багато уваги російських «незалежних» ЗМІ? Відповідь проста, загальна вартість закупівель ядерного палива ДП «НАЕК «Енергоатом» на рік становить 500 млн доларів.

За даними Державної служби статистики, Україна в січні-листопаді 2019 придбала ядерне паливо (ЯП) на загальну суму $356 млн 87,8 тис. (Паливо російського виробництва на $200 млн 107,8 тис., шведського – на $155 980 000.

У 2018 році Україна придбала ЯП на $523 151 000 (в РФ – на $374 621 000, в Швеції – на $148 530 000), у 2017 році – на $533 422 000 (в РФ – на $368 964 000, в Швеції – на $164 458 000), в 2016 році – на $548 810 000 (в РФ – на $386 782 000, в Швеції – на $162 028 000), в 2015 році – на $643 570 000 (в РФ – на $610 883 000, в Швеції – на $32688000), в 2014 році – на $628 176 000 (в РФ – на $588 831 000, в Швеції – на $39345000), в 2013 році – на $600 596 000 (всі – РФ), в 2012 році – на $600 334 000 (в РФ – на $555 355 000, в Швеції – на $44979000).

І ці пів мільярда доларів були повністю російськими до появи компанії «Westinghouse». Зараз частки діляться орієнтовно 300 млн доларів (Westinghouse) і 200 млн доларів (АТ «ТВЕЛ»). Однак, частка АТ «ТВЕЛ» неухильно зменшується. За такі гроші, не гріх і пропагандистську машину увімкнути – взагалі нічого особистого, лише бізнес!

Тим часом Державна інспекція ядерного регулювання України (далі – ДІЯРУ) (регулятор дотримання законодавства в сфері ядерної та радіаційної безпеки) зазначає, що на 22 березня 2021 за час експлуатації ТВЗ-WR протягом 2015-2021 років передумов для порушення умов безпечної експлуатації енергоблоків не знайдено. Щодо безпечної експлуатації тепловиділяючих збірок (ядерного палива) виробництва компанії «Westinghouse» також відзначає і Головний державний інспектор з ядерної та радіаційної безпеки України Плачков Григорій Іванович. Крім того, за інформацією ДІЯРУ, ВЯП виробництва компанії Westinghouse з енергоблоків ПУ АЕС і РАЕС планується зберігати в сховищі відпрацьованого ядерного палива з енергоблоків ЗАЕС в сухому сховищі ВЯП.

Джерело.

Порушники міжнародного права: ідентифікація російських окупантів

У 2014 році Росія продемонструвала своє ставлення до суверенітету України. Попри запевнення Путіна про те, що РФ ніколи не нападе на свого сусіда, а також, що Крим є українською територією, він все ж вирішив, що його слова нічого не варті і скоїв збройний напад на схід України і Автономну Республіку.

З моменту початку окупації було зрозуміло, що бойовиками, «зеленими чоловічками», регулярними військовими є громадяни РФ. Це розуміли і знали всі. Однак в Кремлі продовжували стверджувати, що російських військових не на півдні, не на сході України не було. За словами пропагандистів Кремля, збройний опір чинився українцями і етнічними росіянами. І оскільки в “Верховній Раді не хотіли визнавати думку російського населення України, Кремль прийняв рішення про постачання ополченцям гуманітарної допомоги”, до складу якої входило як легке, так і важке озброєння.

Насправді ж, як з самого початку, так і через 7 років, на Донбасі та звичайно ж, в Криму, перебувають регулярні війська РФ, які не перестають атакувати українські позиції. Втім, навіть через 7 років, в Кремлі, як і раніше, до кінця не визнають присутність російських військових в Україні і тим більше не визнають їхню присутність на початку бойових дій в 2014 році.

Проте, крім найманців, яких називають «ввічливими людьми» і присутність яких частково визнана Росією, при захопленні адміністрації в Криму і військових діях на Донбасі, в 2014 році брали участь контрактники деяких регулярних військових частин РФ. Ідентифікація особистостей відбувається і до тепер. 

Завдяки вільному доступу до відкритих джерел в глобальній мережі, у тому числі офіційних ЗМІ, вдається впізнати все більше порушників міжнародного права, які допомогли в 2014 році вчинити злочин проти, так званого, “братнього народу”, який в підсумку став “бандерівськими націоналістами”. Як виявилося, слова про “братський народ” завжди були брехнею, якою просякнута вся кремлівська влада.

197-а бригада військових кораблів Чорноморського флоту і 68-а бригада кораблів охорони водного району з військової частини №72136 стали одними з учасників воєнізованого захоплення Криму. Їхні кораблі ВДК (Великий десантний корабель) «Ямал» і МТЩ (Морський тральщик) «Іван Голубець» вдалося ідентифікувати разом з командою.

Варто відзначити, що ці судна і раніше були використані для захоплення чужих територій. Так, в 2008 році, ВДК «Ямал» разом з ВДК «Саратов» під прикриттям малого протичовнового корабля виконали перекидання російського десанту в Грузію і залишалися біля берегів країни до закінчення окупаційної агресії.

Також через 4 роки, ВДК «Ямал» почав брати участь в перекиданні озброєння для початку російської військової агресії в Сирії і підтримки режиму Башара Асада. На момент перекидання зброї командиром корабля був Олексій Грицай, капітан 3-ого рангу. У 2013 році він вже отримав звання капітана 2-ого рангу. А станом на 2019 рік зайняв позицію начальника штабу десантних кораблів Балтійського флоту.

Алексей Грицай бывший командир БДК «Ямал»

Олексій Грицай, колишній командир ВДК «Ямал»

До слова, його батько Сергій Грицай, капітан 1-ого рангу у запасі. Після анексії Криму він був призначений начальником 205-ого управління допоміжного флоту ЧФ РФ. Кілекторне судно КІЛ-158, з 205-ого загону, перекидало російських десантників до Криму напередодні анексії півострова.

Згідно із записами походів бойових кораблів, ВДК «Ямал» знаходився в поході з 20.02.2014 року до Сирії. Однак 4.03.2014 вже був біля берегів Криму:

Журнал рейсов боевых российских кораблей, в котором отмечены походы «Ямала» из Черного моря и обратно

Журнал рейсів бойових російських кораблів, в якому відзначені походи «Ямалу» з Чорного моря і назад

Якщо врахувати, що на медалях за захоплення Криму відзначена дата 20.02.2014 – 18.03.2020, то участь ВДК «Ямал» також побічно підтверджується. Про це свідчить і коментар Михайла Шевченка, одного з моряків корабля, залишений в соціальній мережі поруч з фотографією його медалі:

Скриншот из социальной сети, где Михаил Шевченко пишет, что он “тоже не сразу получил медаль”, так как срочно отбывал в Сирию

Скріншот з соціальної мережі, де Михайло Шевченко пише, що він “теж не відразу отримав медаль”, оскільки терміново відбував в Сирію

Капітаном ж ВДК «Ямал», під час злочинної російської окупації по захопленню Криму, був капітан 3-ого рангу Валерій Поляков, який після анексії півострова достроково був нагороджений позачерговим званням капітан 2-ого рангу.

Валерий Поляков, командир БДК «Ямал» во время проведения спецоперации России по оккупации Крыма

Валерій Поляков, командир ВДК «Ямал» під час проведення спецоперації Росії по окупації Криму

Наступним командиром ВДК «Ямал» став капітан-лейтенант Валентин Тютькало в 2017 році. Він також отримав медаль за окупацію Криму і саме він був командиром МТЩ «Іван Голубець» в 2014 році, який також брав участь в російській агресії проти України.

Валентин Тютькало, командир МТЩ «Иван Голубец» в 2014 году. Участник спецоперации по захвату Крыма

Валентин Тютькало, командир МТЩ «Іван Голубець» в 2014 році. Учасник спецоперації із захоплення Криму

У 2014 році, до початку анексії півострова, Тютькало виконував рейс на іншому МТЩ – «Ковровец», в Сочі. Легендою таких маніпуляцій була охорона «Олімпіади 2014» в Сочі. Однак колишній командувач ВМС України Сергій Гайдук стверджує, що подібні маневри були спрямовані саме на підготовку Росії до захоплення Автономної Республіки Крим.

Крім нових ідентифікованих “акторів” в “театральній постановці” «Крим і Севастополь повертаються в рідну гавань», були виявлені і впізнані ще одні злочинці, які беруть участь в агресії проти України на Донбасі.

Йдеться про громадян Російської Федерації, контрактників Збройних сил РФ, які в 2014 році вторглися в Україну за наказом “лідера” Росії.

Фотография российских воинов, которая была найдена в альбоме на странице социальной сети у одного участников агрессии против Украины

Фотографія російських воїнів, яка була знайдена в альбомі на сторінці соціальної мережі у одного учасника агресії проти України

На фото зображені російські контрактники, що на той момент несли службу в 18-й ОМСБр (Мотострілкова бригада), яка протягом семи років успішно приховувала свою причетність до ведення бойових дій проти українських громадян.

Вдалося з’ясувати, що 18-а ОМСБр увійшла на територію України 12 серпня 2014 року. 13 серпня бригада зупинилась в місті Сніжне, Донецької області, після чого по контрактниках вдарила українська артилерія. В результаті були вбиті 120 супротивників, поранені 450 окупантів. Решта 630 вояків РФ залишилися неушкоджені.

Під номерами на фотографії вказані росіяни, яких вдалося впізнати.

Він також був нагороджений медаллю за окупацію Криму, а значить, крім війни на Донбасі, анексував півострів з іншими злочинцями.

Під №2 Іскович Михайло, який також, як і його бойовий товариш, брав участь в анексії Криму.

Під №4 та №5 – Антон Туманов і Роберт Артюнян були знищені артилерією 13 серпня.

Антон Туманов

Антон Туманов

 Роберт Артюнян

Роберт Артюнян

Необхідно відзначити, що Туманов вже в 2014 році прекрасно розумів, що вторгається в Україну і йде воювати проти ЗСУ. Про це він пише матері в своєму листі:

Последнее письмо Антона Туманова своей матери. В нем он говорит о том, что всю бригаду отправляют в Донецк, где они, по сути, будут воевать на стороне сепаратистов.

Останній лист Антона Туманова своїй матері. У ньому він говорить про те, що всю бригаду відправляють в Донецьк, де вони, по суті, будуть воювати на боці сепаратистів.

Зібрані матеріали незаперечно підтверджують присутність вояків Росії з регулярних частин на території України в 2014 році. Це вкотре підтверджує, що Путін напав на свого сусіда, так званий, “братський народ”, без оголошення війни. Цікаво те, що президент Росії неодноразово повторював, “Україна – це суверенна держава”, “Крим – це територія України”. Росія ніколи не нападе на Україну. Подібні обіцянки звучали з вуст Гітлера Сталіну. Фінал їхнього союзу відомий всьому світу.

Джерело.