Categories
Авторське Ексклюзив Україна

Баран(и) на заклання або цікаві факти про «зустріч Петра Порошенко 17 січня»

Обов’язок кожного свідомого українця відстоювати незалежність та демократичні цінності України, піклуватися про свою землю та добробут і розквіт нації. І у кожного нас з вами є ще багато обов’язків. І в переліку цих обов’язків аж ніяк не зазначено: не думати, зраджувати, потурати ворогові, бути баранами для заклання…

Нікого ні в чому не збираюся переконувати (крім обов’язків ви маєте ще й права), і ваше право думати, аналізувати та усвідомлювати ДЕ? ХТО? І КОЛИ?, а головне з якою метою сіє зерна розбрату, зради та недовіри.

І мені стало цікаво хто використовує повернення 5-го президента України Петра Порошенка, хто підкинув «ідейку» про «живий ланцюг»?

Хто не в курсі діла.

https://twitter.com/Association_UA/status/1480641359589646337

На перший погляд все виглядає невинно і навіть якось по дитячому, ну захотіли прихильники Петра Олексійовича його підтримати (не розумію в чому, але…), показати свою відданість (влада ж колись зміниться, хоча навряд чи Петро буде наступним, але…), а є ще й ті хто має меркантильну жилку (розвіятися (везуть же ж безкоштовно), на дурника поїсти та ще й заробити грошенята).

Але чи насправді все невинно? Дитячі забавки теж починаються невинно, а потім біди не оберешся, особливо коли ще й сусідські приходять і з сірничками бавляться…

У чому вигода «живого ланцюга» для Петра Порошенко?

Нагадаю, Порошенко після приїзду мають затримати та доставити до суду. Раніше заступник генпрокурора Олексій Симоненко підписав клопотання про його арешт. Але Порошенко може вийти під заставу 1 мільярд гривень. А загрожує йому до 15 років ув’язнення.

Отже, про те, коли Петро Порошенко повернеться до України, експерти почали робити ставки одразу після його феєричного зникнення. Одні пророчили, що п’ятий президент повернеться із закордонного вояжу відразу після новорічних канікул, інші, що на початку січня, щоб зробити «сюрприз» українській владі. Звучали також припущення, що він зовсім не приїде до України найближчим часом.

Але що з цього приводу думають політологи (так би мовити, ті що на це вчилися).

«Спочатку обговорювалося багато різних планів, але, я так розумію, всі вони провалилися, і у Порошенка вирішили організувати акцію, – коментує повернення п’ятого президента політолог Ігор Петренко. – Ця акція спрямована виключно на електорат Порошенка та тих людей, які свято вірять у свого гетьмана. Загалом на українську громадськість вона жодного впливу не матиме».

Політолог Олексій Якубін вважає, що Порошенко навмисно намагається перетворити своє повернення на якесь політичне шоу. «Прибічники Порошенка кажуть – ми стоятимемо живим ланцюгом. Нюанс у тому, що сторона звинувачення не може вчинити інакше у цій справі. Петро Олексійович не з’явився на допит у 20-х числах грудня, далі, згідно з процесуальними моментами, його мають доставити до суду для обрання запобіжного заходу», – зазначив він.

Якубін наголосив, що саме дії сторони звинувачення у день повернення екс-президента визначатимуть розвиток справи. Політолог вважає, що акція прихильників не врятує Порошенка від відповідальності перед судом, враховуючи тяжкість звинувачень (Петра Олексієвича, як відомо, звинувачують у держзраді і фінансуванні тероризму).

Директор українського Інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник також наголосив, що Порошенко намагається максимально політизувати своє повернення для створення PR-ефекту. «Фактично він перетворює повернення на ще один політичний мітинг, намагаючись використати підтримку прихильників для тиску на слідчих і прокурорів. Адже, за юридичною логікою, його мають затримати в аеропорту і доставити до суду для обрання запобіжного заходу», – сказав політолог. При цьому додавши, що останні події вкотре актуалізують звинувачення проти Порошенка.

Тут слід також відмітити традиційність українців щодо «живого ланцюга». 21 січня – люди беруться за руки, щоби продемонструвати соборність України на шляху до незалежності. Вперше така акція відбулася З1 рік тому з нагоди 71-ї річниці з дня проголошення Акту возз’єднання УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року. «Ланцюг» розпочинався в Івано-Франківську (це місто у 1919 році було столицею ЗУНР), йшло через Стрий, Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир та Київ. «Українська хвиля» простягалася на відстань близько 700 кілометрів. У «ланцюзі» взяли участь, за офіційними даними, близько 450 тисяч людей, а за неофіційними – від одного до п’яти мільйонів.

Але схоже для піару, Порошенко не дуже важливі точні дати – за необхідності він може легко переписати свято під себе. І тут Петро Олексійович зазіхнув на символізм і, зі спокійною душею, присвятив святкування Дня соборності до свого повернення.

Отже, перше – це піар і уособлення себе, як «месії», об’єднуючого українців «живим ланцюгом».

Знаючи Петра Порошенко, слід проводити паралелі, адже не просто так відтягує своє повернення до анонсованої дати 17 січня. Крім Дня соборності, символізм якого вирішив експлуатувати екс-президент, він використав і іншу подію, цього ж дня в Росії рік тому затримали опозиціонера Олексія Навального. Виходить, що Порошенко вбиває одразу двох зайців – створює вау-ефект для своїх фанатів, влаштовуючи черговий мітинг патріотів, та отримує можливість провести паралель із затриманням Навального, апелюючи до того, що він також «жертва режиму».

Отже, друге – це спекуляція на почуттях (викликати жалість) і уособлення себе, як «жертви режиму».

Але не всі вірять у правильність таких рішень, окремі лідери громадської думки вважають такі дії оточення Порошенко невірними і навіть провальними.

З цього приводу політолог Ігор Петренко зазначив, що як би Порошенко не намагався, його план все одно провалиться: «Вони намагаються використати символічні моменти, жертв режиму, але, по суті, це нічим йому не допоможе. Справа Порошенка містить дві головні емоції, характерні для українського суспільства з 2019-го року – це запит на справедливість та відплату. У Порошенка найбільший антирейтинг був, є і залишатиметься ще довгий період».

За словами політтехнолога Дмитра Фіщенка, задум пов’язати повернення Порошенка з Днем соборності абсолютно провальний: «У Петра Олексійовича дуже слабкі політтехнологи, вони вигадують усілякі дурниці, від чого страждає їхній клієнт. Їхні ідеї ні на що не налазять, тільки рейтинг забирають».

«Збираючи мітинг, Порошенко сподівається, що суд обере більш м’який запобіжний захід для нього. Він думає, цей вуличний і політичний тиск дозволить йому уникнути затримання в аеропорту», – каже Руслан Бортник.

Разом з тим, Бортник припустив, що такі сподівання екс-президента марні і незабаром з’явиться нове звинувачення щодо Порошенка.

І він не один прогнозує такий розвиток подій.

Петренко також вважає, що у ГБР для Порошенка прихований «сюрприз». «Я думаю, є ще певні докази, якими ДБР буде ділитися з суспільством. Можна припустити, що у них ще є козир у рукаві, який може пролити ще більше світла на партнерство Медведчука та Порошенка. Тому всі рухи тіла «Євросолідарності» – це шум, який особливого впливу не матиме», – каже політолог.

Усі експерти одностайні в тому, що Порошенко не в змозі вплинути на розвиток сюжету жодними політичними уявленнями, оскільки режисерське крісло зайняте, і сценарій уже вершиться. Оберуть запобіжний захід екс-президенту чи ні – залежить від того, наскільки професійно працюватимуть правоохоронні органи.

А тепер ще одна сторона цього багатогранника – це коли «сусіди» втрутилися у ваші забавки.

Так, «порохоботи» скажуть, що кругом вважається «рука Кремля» і не до розколу та зради наші заклики.

Ваші, окремі, можливо і ні. А в цілому? Ви не спортсмена-олімпійця зустрічаєте, не народного артиста, не героя з війни. Ви піддаючись маніпуляціям політтехнологів Порошенка створюєте прецедент до міжусобиці, в яку з великим задоволенням втрутяться «дорогі північні сусіди». Їм же самим нічого й робити не треба, ви самі за них все зробили: людей підбурили, «винного» призначили, «месія» він же «жертва режиму» є, збір анонсували… А от потрібні плакати з відповідними гаслами російські провокатори вже підготували, і принесуть, і самі прийдуть.

Чому я так думаю? Ви ж не стадо баранів, і не забули у чому звинувачують Петра Порошенко…, ага, у держзраді і фінансуванні тероризму.

Не доведено – не винен, погоджуюся. Але… згадайте Свинарчуків з Укроборонпромом, Медведчука з сепарським вугіллям, наших моряків у полоні (просто приніс сакральну жертву заради свого іміджу) і багато іншого, що було зроблено не на благо України, а в актив кремлівської шайки. В плюс Петру Олексійовичу можу поставити лише релігійну складову – Томос, а все інше це нажива і жага влади заради наживи. А заради влади Порошенко не те що інтереси країни здасть, він і душу «рогатинькому» продасть.

Ось і виходить, що проросійське оточення Петра Олексійовича, вирішило «прозондувати підґрунтя» та протестні настрої українців підкинувши «ідейку» використати «живий ланцюг» 17 січня. А далі, як то кажуть, життя покаже, а північний сусід або буде спостерігати (орієнтир на майбутнє) або у вогнище дровцят підкине.

Categories
Авторське Росія Світ

Інший Казахстан

Кожен мріє про подарунки. Особливо на свята. Тим більше – на Різдво! Для дітей це цукерки та іграшки. Маленька Даша, наприклад, мріяла про інтерактивного песика. Та навряд чи вона очікувала що така бажана іграшка надійде до неї у супроводі побажань від лідера ЛДПР Жиріновського. І ще менше вона очікувала хворобливих роздумів про причину та наслідки, до яких вдався Жиріновський, який, схоже, на старість зовсім втратив розум. Ну то таке. Бог йому суддя. Даша зараз не зрозуміє, а потім забуде маячню політика і в неї все буде добре.

Про який подарунок для себе мріяв сам Жиріновський ми не знаємо. І це на краще. Бо де які речі мають бути тільки в уяві. Та й то – не всі. Як би тільки від таких «бажань» не страждали люди. Але в Росії є особа, людиною її назвати дуже важко, від хворобливих бажань якої страждають навіть не окремі люди, – а цілі країни.

Путін зажадав собі на Новорічні та Різдвяні свята Казахстан. Не більше і не менше. Суверенну країну, навіть дружню Росії, але – не свою, не підвладну старому диктатору. І таке «неподобство», бо Путін вважає «неподобством», якщо те, що він бачить, йому не належить, він вирішив виправити. Про те, яким чином Путін реалізує свої «мрії» як ніхто знає Україна, яка кров’ю своєю дала відсіч путінським «мріям», величезними втратами виборовши право залишитися вільною та незалежною. Тепер прийшов час Казахстану.

Путін, як по нотам, створив передумови для введення «миротворчих» сил ОДКБ на територію Казахстану. Підготовлена та розіграна спецслужбами Росії комбінація має на меті декілька завдань:

  • відсторонити від влади клан Назарбаєва, який почав «відбиватися від рук» Кремля;
  • перетворити суверенну країну на стовідсоткового васала, закріпивши таким чином свої азійські та загальнопланетарні амбіції;
  • врешті решт – «пов’язати кров’ю» членів ОДКБ.

    Завданням цієї організації названо захист територіально-економічного простору країн – учасниць договору спільними зусиллями армій та допоміжних підрозділів від будь-яких зовнішніх військово-політичних агресорів, міжнародних терористів, а також від природних катастроф великого масштабу.

    Наразі до ОДКБ входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія та Таджикистан. Незважаючи на численні спроби Кремля втягнути країни-учасники до власних агресивних дій, ОДКБ як єдиний військово-політичний союз усі ці завдання виконував поки що тільки віртуально. Колективні сили оперативного реагування (КСОР) жодного разу не брали участь у бойових операціях. До «операції по наведенню порядку» у Казахстані.

    Казахстан та Росія є найближчими сусідами та найважливішими союзниками не лише на пострадянському просторі, а й загалом на міжнародній арені. Характер взаємовідносин держав визначається унікальною географічною даністю – найдовшим у світі державним кордоном завдовжки 7,5 тис. км. Вздовж кордону розташовано 12 російських та 7 казахстанських регіонів.

    Росії вкрай необхідний Казахстан, як надійний партнер у економічній, безпековій та геополітичній площині. Та відносини Росії із Казахстаном останнім часом значно погіршилися із-за безлічі конфліктних точок та зростання прихованої напруги, зумовлених як внутрішніми причинами, так і глобальними тенденціями. В умовах зростання популярності національно-патріотичної ідеології та зміцнення національної самосвідомості в Казахстані, періоди спільного проживання казахстанського і російського народів в одній державі почали розглядатися як такі, що негативно позначилися на розвитку країни.

    Казахи почали розуміти, що «дружба з великим сусідом» нічого гарного не принесла власній країні.

    Запит на посилення національно-патріотичної ідеології призвів до поступового витіснення казахстанцями неказахської національності із політичної сфери. Так, за підсумками парламентських та муніципальних виборів, що відбулися на початку січня 2021 року, представництво неказахів (переважно – росіян) значно скоротилося у законодавчих органах влади порівняно з минулими складами. Протягом останніх років було взято курс на латинізацію казахстанської мови та загалом посилення ролі казахської мови у політичному житті.

    Загалом, Казахстан почав усвідомлювати власну значущість та все частіше поглядати у бік Західного партнерства та Китаю. Такий перебіг подій не міг влаштовувати Путіна, який звик до розгляду Казахстану виключно у якості кишенькового «партнера» (чит. сателіта). «Інший» Казахстан, самостійний, проєвропейський та демократичний ніяким чином не відповідав мрії про «власну велич та загальне домінування» кремлівського диктатора.

    Саме маніакальне прагнення до величі стало причиною тому, що зараз Захід Казахстану будує барикади на захист незалежності від ОДКБ. В Актау та Жанаозені мітингувальники зводять блокпости, щоб не допустити війська ОДКБ. В Алмати триває стрілянина та запеклі бої. Є загиблі. Вони лежать на дорозі. На вулицях колись спокійного прекрасного міста стоять розтрощені машини з понівеченими людьми. Казахстан захлиснула темрява, кров та смерть…

    Путін в черговий раз демонструє стабільність та невиліковність своїх злочинних мрій та забаганок. Імперська хвороба зайшла занадто далеко і вже не піддається лікуванню. Сучасна влада Росії – це стабільне Світове Зло.

    Доречі, очолює сили ОДКБ у Казахстані генерал-лейтенант Андрій Сердюков, який очолював операцію з анексії Криму навесні 2014 року. Стабільне Зло має свої стабільні ознаки та обличчя… 

    Автор: Юрій Федоренко, керівник ГО Агенція розвитку демократії та інформаційних свобод.

Categories
Авторське Росія

Приватна військова компанія, якої не існує…

13 грудня 2021 року, Глави МЗС ЄС у Брюсселі ухвалили рішення щодо запровадження санкцій проти неофіційної російської ПВК «Вагнер». Західні країни мають всі підстави вважати, що Кремль використовує групу найманців, яка має тісні фінансові зв’язки з давнім другом президента Росії Володимира Путіна Євгеном Пригожиним як важелі впливу в міжнародних конфліктах. Євросоюз також ввів санкції щодо влади Малі, які будуть спрямовані на осіб, що співпрацюють з «групою Вагнера», заважаючи тим самим владі Франції забезпечувати порядок у країні.

Держсекретар США Ентоні Блінкен оприлюднив заяву, в якій говориться про те, що «Сполучені Штати вітають дії Європейського союзу щодо введення санкцій щодо підтримуваної Росією групи Вагнера та асоційованих із нею суб’єктів».

«Ми вітаємо ЄС за відданість просуванню поваги до прав людини в світі а також за підтримку територіальної цілісності та суверенітету України», – заявив американський дипломат про санкції ЄС.

Рада ЄС із закордонних справ назвала найманців відповідальними за порушення прав людини в Україні, Сирії, Лівії, Центральноафриканській республіці, Мозамбіку та Судані — йдеться про тортури та позасудові масові страти та вбивства.

«Діяльність цієї групи є відображенням російської гібридної війни. Вони становлять загрозу і спричиняють нестабільність у низці країн світу», – заявив верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки Жозеп Боррель.

Під санкції ЄС потрапили три енергетичні компанії «Євро Поліс», «Велада» та «Меркурій», які пов’язані з діяльністю ПВК «Вагнера». Серед осіб, проти яких запроваджено персональні санкції, є Дмитро Уткін, якого Євросоюз вважає засновником групи найманців, а також ймовірні командири ПВК Андрій Трошев, Андрій Богатов та Олександр Кузнєцов, яких особисто Володимир Путін приймав у Кремлі ще у 2017 році. До списку санкцій також увійшли Денис Харитонов і Сергій Щербаков, які були серед вагнерівців, затриманих в Білорусі у серпні цього року. Раніше Харитонов та Щербаков «засвітилися» на Донбасі і навіть збили український вертоліт. Крім того, ЄС запровадив санкції проти російського радника президента ЦАР Валерія Захарова.

Людям та компаніям із списку санкцій Євросоюз заморозив активи, заборонив переказ грошей та в’їзд на свою територію.За останні роки ПВК «кухаря Путіна» Пригожина залишила за собою кривавий слід в багатьох країнах Африки.

На офіційному сайті join-wagner.com, якого в принципі не може бути, бо «іхтамнєт», під гаслом «Ми зупинимо терор», приведена «географія подвигів» бойовиків групи «Вагнера»:

  • Сирія – 2500 найманців
  • Алжир – 1000 найманців
  • Лівія – 7000 найманців
  • Мавританія – 1000 найманців
  • Малі – 3000 найманців
  • Судан – 3000 найманців
  • ЦАР – 10000 найманців
  • Конго – 1000 найманців
  • Ангола – 2000 найманців
  • Мозамбік – 2000 найманців
  • Зімбабве – 1000 найманців
  • Ботсвана – 500 найманців
  • Мадагаскар – 2000 найманців
  • Венесуела – 2000 найманців.

Це кількість діючих найманців. Резерв, готовий до участі у нових військових злочинах, оцінюється у 200000 осіб.

Незважаючи на широке висвітлення світовими ЗМІ злочинних дій російської ПВК та активну позицію по припиненню таких дій з боку Світової спільноти, «Вагнерівці» і не думають припиняти свою «діяльність» в країнах Африки. Навпаки, вплив «неіснуючої» ПВК тільки посилюється та поширюється. Наприклад, у Центрально-Африканській Республіці, яка 1 грудня відзначила у присутності офіційних осіб День проголошення республіки, на фотографіях із урочистого параду у столичному Бангі у бійців спеціального призначення військової поліції місцеві блогери помітили дивні нашивки, що практично повторюють символіку «ПВК Вагнера». На чорному полі зображено стилізований череп у червоному колі. Важко зрозуміти, що означає поява у центральноафриканських військових символіки таємного російського формування. Можливо, «Вагнер» став приймати еліту центральноафриканської поліції та армії до своїх лав, або нашивки були придбані з ініціативи місцевого військового керівництва для демонстрації на параді, щоб наголосити на зв’язку з російською ПВК. Жодних коментарів з цього приводу в центральноафриканській пресі поки що немає.

Як би там не було, «чорні вагнерівці» демонструють свої нашивки на офіційному масовому заході у присутності високопосадовців та військових. Виникає питання, наскільки широко тягнеться російський вплив у ЦАР, якщо навіть перед вищими посадовими особами республіки, не ховаючись, проходить місцевий спецназ із символікою іноземного воєнізованого підрозділу на уніформі?!

В російському МЗС назвали санкції «істерією» і заявили про нелегітимність односторонніх обмежень з боку ЄС. Кремль як завжди відхрещується від «Вагнерівців» та заявляє, що найманство заборонено російським законодавством. При цьому президент Росії Володимир Путін говорив у грудні 2018 року, що «російські приватні військові підрядники мають право працювати і переслідувати свої інтереси в будь-якій точці світу, доки вони не порушують російські закони».

Жан-Ів Ле Дріан, Міністр закордонних справ Франції – країни, за ініціативи якої були введені санкції, називає групу «Вагнера» «компанією російських найманців, які ведуть війну за довіреністю за рахунок Росії» і додає, що навіть якщо Росія це заперечує, вона нікого не обдурить».

Та чи зможуть економічні та персональні санкції зупинити найманців Кремля? Навряд чи Путін дослухається до тих сигналів, які «передає» йому демократичний світ. Сучасна влада Росії вже давно не звертає уваги на навколишню реальність і діє виключно в рамках своєї уяви, навіяної «імперською хворобою».

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Авторське Росія Світ

Навіщо РФ потрібна антинатовська істерія

Останнім часом російські ЗМІ та державні органи просто вибухнули криками про нібито існуючу загрозу для їхніх кордонів з боку НАТО. «Базы приближаются, войска у границ, ракеты, алярм….» – все це, очевидно, награні заяви і штучно створювана проблема.

Нарощування сил НАТО на східних кордонах блоку було спровоковано діями Кремля, стало відповіддю на військову агресію РФ в Україні та початок гібридної війни проти країн Європейського союзу. Шантаж газом, політичні вбивства в країнах ЄС, штучна міграційна криза, мультфільми про гіперзвукові ракети та вихваляння розміщеними «Іскандерами» в Калінінградській області. Подібні загрози не можуть не викликати захисної реакції у відповідь. Саме тому посилилися гарнізони збройних сил членів НАТО у Польщі, країнах Балтії, збільшилася присутність в Україні.

Крім того, до 2014 року у Кремлі нікого не лякало НАТО. Навпаки, активно обговорювалася тема створення бази альянсу у самому центрі РФ в Ульяновську. Сам Рогозін презентував ˝аэродром подскока˝ для американських літаків та логістичний центр на Волзі лише за 600 км від Москви. Він переконував, що це благо для Росії, яке збільшить репутацію країни та приплив грошей.

Що ж трапилося тепер? Чому «великий стратег» Путін почав розповідати про підліт до Садового кільця ворожих ракет? Причин, звичайно, кілька. По-перше, на його глибокі переконання, піддані повинні жити весь час у страху і благати «сильного лідера» їх захистити. «Если б в Крым не зашли мы, то там бы были уже солдаты НАТО». Ну і що? Чим альянс у Криму страшніший, ніж його бази в Ульяновську? Скептично налаштовані росіяни, яких стає все більше, вже жартують: «Вот придут солдаты НАТО в Россию чтоб ограбить и изнасиловать всех, а тут уже все давно ограбленные и изнасилованные Кремлем». Кремлівський режим звик жити шантажем. І зараз він шантажує весь світ і спрямовує смішні ультиматуми до Вашингтона. Причому у своїх вимогах кремлівські діячі стали вживати словосполучення з нафталінового минулого, намагаючись відродити сенси, яких уже не існує. Наприклад: «Страны бывшего СССР». Фантомні імперські болі дають про себе знати. «Комсомольська правда» цитуючи Марію Захарову, називає Україну своїм «задним двором», коментуючи присутність американських та британських військовослужбовців на території суверенної України. У той же час, на запитання журналістів навіщо стільки російських військ накопичується біля західних кордонів, прессекретар Путіна і затятий брехун Дмитро Пєсков пояснює: Воронезька і Ростовська області, це територія РФ і Росія має право як завгодно дислокувати війська по своїй території. Тоді питання: а Україна має право як завгодно переміщати свої війська та війська союзників своєю територією? Відповіді ми не почуємо.

Та й останнє. Звичайно, всі ці заяви про нібито загрозу НАТО, це жалюгідні спроби знайти Casus belli (привід до війни). Москва, спираючись на свою ГБ-шну історію, не може жити без фейків, провокацій та інсинуацій. Всі свої агресивні дії вони звикли виправдовувати інформацією, яку самі й створюють. Так було, коли розпочиналася радянсько-фінська війна. РККА обстріляла заставу своїх же прикордонників та звинуватила у цьому Гельсінкі. Спільний з Гітлером розділ Польщі був оголошений визволенням народу від «біло-поляків». Військові операції в Угорщині 1956 року, у Чехословаччині 1968 року – відновлення соціалістичної законності. Інтервенція до Афганістану, після вбивства свого ж союзника глави держави Аміна, – братерської допомогою радянського народу. Ця «допомога», нагадаємо, принесла афганському народу 2 млн. смертей. Після цього було розв’язання війни у Молдові, операція по розділу Грузії під прапором «захисту миротворців», агресія проти України під виглядом «захисту від НАТО». Йдуть роки і десятиліття, але в огидній, агресивній політиці Кремля стосовно своїх сусідів нічого не змінюється.

Так, Москва боїться НАТО. Але зовсім не того, що НАТО може напасти, а того, що НАТО унеможливлює напад Росії на ті країни, які увійшли до блоку. Зараз риторика йде про «страны бывшего СССР», але за винятком країн Балтії. Тому що маленькі Литва, Латвія та Естонія, вступивши в альянс, назавжди стримали апетити Москви і заморозили їхні претензії на свої території.

Автор: Микола Лимаренко.

Categories
Авторське Росія

Фейкові диверсанти

Росія продовжує свої дурні дезінформаційні ігрища, спрямовані на формування меседжу про «українську загрозу». 2 грудня на офіційному сайті ФСБ РФ з’явилося повідомлення про те, що Федеральною службою безпеки Російської Федерації на території трьох російських регіонів припинено розвідувально-диверсійну діяльність українських спецслужб.

«Задержаны два агента Службы безопасности Украины: Коваль Зиновий Зиновьевич, 1974 г.р., и его сын — Коваль Игорь Зиновьевич, 1999 г.р., прибывшие на территорию России в целях сбора информации и осуществления фото- и видеосъемки стратегически важных предприятий жизнеобеспечения и объектов транспортной инфраструктуры. В используемом ими автомобиле обнаружено короткоствольное и автоматическое оружие, а также средства индивидуальной защиты, которые направлены на экспертизу», – говориться в повідомлені.

Далі у повідомленні ФСБ йдеться про ще одне затримання “українського диверсанта”. «Сотрудниками органов безопасности задержан агент Главного управления разведки Министерства обороны (ГУР МО) Украины, направленный на территорию нашей страны с целью совершения террористического акта. Житель Киевской области Цилык Александр Викторович, 1998 г.р., дал признательные показания, что был завербован и действовал по указанию подполковника Кириловца Максима Леонидовича, 1988 г.р., начальника сектора – сотрудника оперативной группы оперативного отдела Спецрезерва ГУР МО Украины. Теракт планировалось совершить путем подрыва двух самодельных взрывных устройств общей массой 1,5 кг в тротиловом эквиваленте».

Також у спецслужбі розповіли, що мають дані, що підтверджують «терористичну загрозу об’єктам в РФ з боку української військової розвідки».

«Диверсанти та терористи» вже, безумовно «зізналися» і виклали слідчим ФСБ усі «коварні плани» України стосовно «злочинних намірів Києва що до дестабілізації ситуації в РФ»… Було б що дестабілізувати… Та справа не в тому.

Принижуючи розум та можливості свого супротивника – принижуєш себе. Навіть у дезінформації. Якоюсь недолугою виглядає СБУ та ГУР у таких фейках. То наб’є кармани «терористів» візитівками Правого Сектору, то силами «оперативной группы оперативного отдела Спецрезерва ГУР МО Украины» почне виготовляти саморобні вибухові пристрої та переправляти їх через кордон. Якщо «саморобні», то чи не простіше було виготовити вибухівку «на місті», закупившись інгредієнтами у місцевому магазині господарських товарів? Недолуге, зате – багате. Раз має можливість «виплачувати» своїм «агентам» по 10 000 у.о. за фото «об’єктів інфраструктури», які без особливої напруги можна знайти в інтернеті.

Служба безпеки України спростувала заяву російської ФСБ та вважає, що подібні фейки слід розглядати виключно через призму гібридної війни. У листопаді співробітники СБУ викрили кадрових співробітників ФСБ, які скоїли понад 5 000 кібератак на державні органи України. «Очевидно, що це велика репутаційна втрата для ФСБ, яка ще раз прагне дискредитувати українську спецслужбу фейками», – наголосив речник СБУ Артем Дехтяренко.

Інформаційний простір постійно знаходиться «під прицілом» дезінформаційних атак збоку спецслужб РФ. Та недопрацьовують «кремлівські казкарі». Де «мінування рубінових зірок Кремля»? Чому немає інформації про «розкриття мережі українських диверсантів, що інфікували «сибіркою» нову лімітовану партію високоякісного ботокса для кремлівських споживачів»? Де «широта фантазії та іскра вигадки»? Одне й теж саме протягом багатьох років. Ще у 2016 році речник Міністерства оборони України з питань АТО Андрій Лисенко заявив, що «можна зробити висновок, що ФСБ перетворилася на фабрику брехні».

Набридли та набили оскомину всі ці історії про «ворожу» сутність України та українців. Навряд чи хтось у всьому світі ще вірить у такі побрехеньки. Та Кремль не здається. Вигадуючи все нові й нові подібні історії, Москва намагається приховати свою відверту безпорадність перед ситуацією в Росії, яка у ХХІ столітті «скотилася» до темряви середніх віків та ніяк не може зрозуміти відповідь на питання «Что делать?» І не хоче признавати очевидну відповідь на питання «Кто виноват?» Тому й намагається сучасна влада Кремля захистити себе брехнею, бо крім відвертої брехні захистити себе вже нічим не може.

Та чи на довго тієї брехні вистачить?

Автор: Юрій Федоренко.  

Categories
Авторське Ексклюзив Кібербезпека Робота правоохоронців

«Гібридна війна» Росії проти України

До 2014 року питання кібербезпеки були актуальними у світі, а Україна особливо не стикалася з ними. Коли почалася війна з Росією, кіберпростір став ще одним майданчиком, на якому розгортаються воєнні дії. Країна-агресор безпосередньо впливає на стан захищеності нашої держави.

Понад 90% усіх атак, які приходять з-за кордону, пов’язані з РФ та хакерськими групами, які фінансує російська влада. Основні напрями – кібершпигунство для одержання інформації з обмеженим доступом, заробляння коштів і, як у випадку з нашим сусідом, РФ – завданнЯ економічної та репутаційної шкоди Україні.

Основні завдання Росії – послаблення потенціалу нашої країни. Тому всі напрями життєдіяльності України (економіка, оборона, суспільство тощо), усі державні органи, починаючи від найменшої сільради, є метою для РФ.

Фахівці Ситуаційного центру забезпечення кібербезпеки СБУ у листопаді 2021 року припинили та нейтралізували 53 кібератаки на інформаційні системи органів державної влади.

Це відбулося через безпосередній аналіз понад 31 000 критичних подій інформаційної безпеки, виявлених у листопаді.

На ряду з кібератаками на інформаційні системи органів державної влади,  спецслужби недружньої нам країни постійно намагаються розхитати ситуацію в Україні, у тому числі з використанням численних ботоферм. Російські «армії ботів» поширюють публікації і коментарі, спрямовані на зрив національної програми вакцинації, виправдання збройної агресії РФ на сході України, дискредитацію української влади, інспірацію протестних настроїв серед населення. СБУ розуміє загрозу і адекватно протидіє кібератакам і ботофермам. Для прикладу, 1 грудня Служба безпеки України викрила у Києві групу осіб, які «обслуговували» ботоферму, що поширювала антиукраїнський контент. Зловмисники управляли майже 6 тисячами ботів.

Від замовників вони регулярно отримували інформаційні “вкиди”, які потрібно було “розганяти” через соцмережі, повідомили в СБУ.

Для маніпулювання свідомістю українців влада РФ проводить масштабну інформаційну кампанію дискредитації України, використовуючи при цьому широкий пропагандистський арсенал. Не забуваймо, що Росія веде гібридну війну. Інструментами в гібридній війні стають: телеканали, інформаційні портали, веб-ресурси, спільноти у соціальних мережах, поштові сервіси, телеграм-канали, фабрики тролів та окремі блогери. Ми всі, коли споживаємо інформацію в мережі, обговорюємо, поширюємо і створюємо новини, можемо як допомогти, так і нашкодити країні. Дотримуйтесь інформаційної гігієни, щоб не стати частиною плану ворога.

Categories
Авторське Світ

Тенденції гібридної агресії РФ проти України

Наприкінці минулого тижня в агентстві Укрінформ впливові експерти та громадські діячі обговорили останні тенденції гібридної агресії РФ проти України на фоні воєнної загрози. Дискусія стала можливою завдяки Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки МКІП. Тому модератор зустрічі Юрій Федоренко попросив керівника центру Ігоря Солов’я окреслити завдання круглого столу у форматі державницької політики.

Ігор Соловей звернув увагу на те, що «дезінформація, яка лунає збоку «сусіда» спрямована на зниження нашої здатності опиратися». Кінцева мета такої інформаційної агресії, на думку Ігоря Солов’я, — знищення України, як країни.

Олександр Данилюк, керівник Центру оборонних реформ, виокремив дві найбільші проблеми. Перша – це продовження РФ «гри» в ескалацію-деескалацію. Друга – це домовленості з окремими групами впливу в Україні стосовно інтеграції Донбасу на умовах, які російська сторона вважає для себе прийнятними. Втім, на думку експерта, така ситуація надає певні можливості для України. Зокрема, потенційне нарощування військово-технічної підтримки України за сприяння країн Заходу. Окрім того, всередині країни влада повинна шукати можливості для широкого суспільно-політичного компромісу для попередження загострення внутрішньої кризи, якою може скористатися РФ.

Євген Магда, директор Інституту світової політики, додав, що «Росія зараз «вистрибує з штанів», що б довести власну значимість». Він виокремив тенденційні напрями: інфодемія (поєднання пандемії з дезінформацією)наплив фейків про «найхолоднішу зиму». Такі фейки поширюються мессенджерами та соціальними мережами. Заборони каналів поширення не працюють, тому потрібні виступи «єдиним голосом» різних представників керівництва країни та професійність спікерів. Також повинна бути розпочата потужна дипломатична робота по протидії дезінформації.

Елліна Шнурко-Табакова, голова правління ГО “Рада інформбезпеки та кіберзахисту”, вважає, що краще ворога переоцінювати, ніж недооцінювати загрозу дезінформаційного впливу. «Якщо ми хочемо реально розбудовувати мережевий спротив, а громадський спротив – це саме мережевий, то громадському сектору бракує професійного і системного відношення до проблеми агресії РФ». «Нажаль присутня повна непрофесійність постачання масивів даних, яке залежить від фаховості постачальника. Немає автономності тих комплексів, які збирають інформацію, немає аналітичної обробки даних і немає критеріїв, за якими споживачі інформації можуть зрозуміти об’єктивність даних».

Сергій Одаренко, редактор проекту «По той бік новин», розповів про тісну співпрацю між окремими редакціями по протидії фейковим новинам. Великою проблемою є спільне інформаційне поле з країною-агресором. Українці часто не розрізняють, де російська, а де українська інформація.

Дмитро Золотухін, засновник Інституту постінформаційного суспільства, наголосив на тому, що на цей час в законодавствах країн немає визначення «дезінформації» та «фейку» та відповідальності за їх розповсюдження (за винятком Франції). Пан Дмитро порівняв інформаційну позицію РФ з позицією «антиваксерів». «Вони так вважають…». «Це їхнє бачення світу. Вони вважають, що України не має бути, як держави…». Заходи інформаційного спротиву дезінформації себе не виправдовують у довгостроковій перспективі. Держава повинна мати інструменти державної пропаганди для підтримки та просування цивілізаційного вибору більшості людей на даній території – інтеграцію у Європейський союз.

Олександр Курбан, керівник Центру протидії інформаційні агресії, наголосив про неможливість самостійної протидії величезній кількості професійних російських тролів. «Потрібна більш повна фахова інтеграція між країнами Заходу та Україною. Україна повинна більше ділитися своїм досвідом. Треба формувати корпус ефективних українських спікерів» для тлумачення на Заході нюансів ситуації.

Експерт Центру протидії інформаційні агресії розповіла про можливість та загрозу використання у якості носіїв дезінформації різноманітних зображень, картинок та мемів, особливо у соціальних мережах. Об’єктами такого впливу часто стають українські військові, тому підвищення метаграмотності військових є одним з основних напрямків роботи Центру.

Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа», відзначила останні трендові меседжі проросійських дезінформаційних телеграм-каналів: ніби Захід «зливає» Зеленського та антивакцинаторські меседжі. Також пані Галина зауважила, що не лише месенджери та соцмедіа здійснюють негативний вплив, а й телеканали. Вона навела приклад використання загального-українського каналу «Наш» Євгеном Мураєвим для розповсюдження ксенофобських настроїв. Експерт звернула увагу на придбання Нестором Шуфричем за останній час двох телевізійних каналів – «Перший незалежний» та «УкрЛайф», розповсюджених у кабельних мережах та інформаційну війну, яку проводять телеканали Ахметова проти Президента України. Поєднання таких внутрішніх та зовнішніх факторів може створити дуже небезпечну ситуацію для України.

Експерт Роман Кульчинський з видання Texty.org.ua переконаний, що кремлівські наративи практично не змінились. «Україна корупційна. Україна недодержава». Будь який недолік української влади відразу використовується з метою дезінформації. На думку пана Романа, між відповідальними за протидію дезінформації установами зараз відсутня ефективна взаємодія.

Мирослава Маркова, аналітик VoxCheck, приділила увагу антивакцинаторському напрямку дезінформації. Також активно поширюються меседжі про те, що Україна перша порушила перемир’я на Донбасі з метою дестабілізації ситуації та перешкоджанню запуску ПП-2. Формується повна недовіра до влади України та можливих коментарів з її сторони. Також має місце наратив про крах міграційної політики Євросоюзу та непричетність до міграційної кризи ані Білорусі, ані Росії. Енергетичні та економічні проблеми України висвітлюються через меседж, що всі негаразди почалися після розриву відносин з Росією, з якою Україні було вигідніше.

Максим Майоров, аналітик головної редакції Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, не вірить у використання Росією «гарячих» сценаріїв. На його думку Росія «залякує» суспільство України та світу, додаючи до звичних дезінформаційних трендів нові «страшилки» на кшталт конфлікту на кордоні Польщі та Білорусі. На превеликий жаль, нагнітаючи ескалацію, Росія може втратити контроль над подальшим розвитком ситуації. Загрозу представляють можливі провокації у театрі військових дій на Донбасі та Чорному морі. Також додалася загроза «Білоруського напрямку». Україна робить ставку на розвінчання фейків та дезінформації, поки Росія не цурається використовувати дезінформацію для досягнення власних цілей.

Марія Сагайдак, оглядач головної редакції Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, наголосила на тому, що російські наративи не змінюються і повторюються вже більше 30 років. Зросла «майстерність» застосування цих наративів. Україні потрібно позбутися «комплексу жертви», вірити в свої сили і просувати свої позитивні здобутки

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Авторське Україна

Порошенко. Маніпуляції на патріотизмі

Нереалізовані політичні амбіції Петра Порошенка постійно спонукають лідера в опозиції на нові звершення «в ім’я України», невпинно вдосконалюючи свої ораторські здібності для ефектного «годування» суспільства порожніми патріотичними гаслами.

Час лікує, але не всіх. Минає вже другий рік перебування Петра Олексійовича в статусі «екса», а він й досі не може забути свій «славетний» президентський шлях, який раптом, непрогнозовано, обмежився одним строком.

«Невиліковна рана» від такої зради громадськості не дає спокою 5 президенту, який у будь-який спосіб прагне повернути втрачений статус та продовжити володарювати й самозбагачуватись.

Саме тому, Порошенко марить очолити перший-ліпший масовий протест проти діючої влади та вчасно «вскочити на бульдозер» під камери «еталонів» із дотримання журналістських стандартів – телеканалів «5» і «Прямий».

Виходячи із цих міркувань, Петро Олексійович спрямував контрольовані громадські організації та рухи на проведення масових заходів першого грудня. В день, який є знаковим для Українського народу, оскільки саме в цей день, після жорсткого побиття Беркутом студентів, розпочалася Революція Гідності.

До того ж, на розігріві у традиційних порошенківських антизрадників із «Демсокири» та «Руху опору капітуляції» можуть бути «антивакцинатори» та актив Доротича із «SaveФОП», які також планують 1 грудня влаштовувати власні перформанси. 

Рушійною силою у запланованому протесті може стати «найпатріотичніший» актив Петра Порошенка – організація «Брати по зброї», створення якої відбулося влітку цього року на черговому з’їзді «Європейської солідарності».

Такий моноліт декларованих патріотичних організацій команди Порошенка є надзвичайно ефективним генератором популістських гасел та яскравих емоційних картинок, якими можна оздобити будь-який марш вінтажних політиків та колишніх сановників-казнокрадів із серцями, сповненими почуттями «щирого» патріотизму. Політиків, які перед тим, як потрапити до владних кабінетів, палко обіцяли народу життя по-новому! А після приходу до влади, ігнорували проблеми тих, хто підтримував їх на мітингах і завдяки кому вони саме стали називатись владою.

Так і зараз Порошенко намагається залучити до протестів представників різних верств населення, проблеми яких, м’яко кажучи, мало цікавили Петра Олексійовича на посаді президента України.

Варто згадати перелік обіцянок, які Порошенко озвучував під час президентської кампанії у 2014 році, і яким так і не судилося втілитися у життя. Зокрема, про швидке завершення війни на Донбасі, забезпечення енергонезалежності України, реформування суддівської системи, внесення законопроєкту про референдум, перекриття офшорів тощо.

Ба більше, Петро Олексійович, ставши президентом, створював перепони для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду (Гаазький трибунал), що дозволило б судити російських найманців за скоєння військових злочинів та вчинення тяжких порушень міжнародного гуманітарного права під час бойових дій на Сході країни. Хіба це не є колаборацією? І як це вписується в декларований план Порошенка щодо зупинення Росії, не кажучи вже про його партнерство з Медведчуком?

Очевидно, команда Петра Порошенка знову хоче повторити історію 2014 року, насичуючи громадськість зворушливими прокламаціями та нездійсненними обіцянками, сподіваючись на те, що люди знову поведуться на спритні хитрощі метра ораторського мистецтва.

Джерело.

Categories
Авторське

Денис Казанський про схеми Медведчука

Черговий випуск на авторському ютуб-каналі українського блогера Дениса Казанського присвячений сумнівним схемам Віктора Медведчука. В 10-хвилинному ролику йдеться про те, як лідер ОПЗЖ робить гроші на торгівлі донецьким вуглем.

Categories
Авторське Росія Світ

Ціна монаршої довіри

Акції компанії “Русал”, яка є одним з основних активів бізнесмена Олега Дерипаски, впали майже на 7% на торгах Московської біржі. Це сталося на тлі повідомлень іноземних ЗМІ про обшуки, які проводить ФБР у приватних будинках Дерипаски, що розташовані в районі Embassy Row у Вашингтоні та районі Грінвіч-Віллідж на Манхеттені у місті Нью-Йорк.

Прес-секретар Дерипаски Лариса Бєляєва повідомила в текстовому повідомленні, що ФБР «проводить обшук в двох будинках, розташованих у Вашингтоні та Нью-Йорку, що належать родичам пана Дерипаски. Обшуки проводяться на підставі двох постанов суду, пов’язаних з санкціями США. Будинки не належать пану Дерипасці».

Питання до Дерипаски збоку американської влади виникли ще в далекому 2006 році, коли йому заблокували американську візу, видану в 2005 році, через підозри у зв’язках з організованою злочинністю. Тоді усі звинувачення у зв’язках з кримінальним світом Дерипаска відкинув.

У вересні 2017 року ЗМІ з’явилася інформація про те, що в 2016 році Пол Манафорт, глава передвиборчого штабу Дональда Трампа, за два тижні до обрання Трампа, пропонував Дерипасці по електронній пошті особисті консультації про хід виборів в США. Дане повідомлення одне з тисяч документів, вивчених в ході розслідування зв’язків соратників Трампа з Росією і можливого втручання Росії в президентські вибори в США 2016 року.

53-річний Дерипаска був в числі семи російських олігархів, щодо яких персонально та на їхні компанії в 2018 році були введені санкції Міністерством фінансів США. У відомстві заявили, що діяли у відповідь на «зловмисні дії Росії в усьому світі», включаючи широкомасштабну кампанію втручання у вибори в США в 2016 році і кібератаки. Представники Міністерства Фінансів США зазначили тісні зв’язки Дерипаски з Кремлем, заявивши, що він діяв «від імені . . . високопоставленого чиновника російського уряду», тобто Путіна, і в різних випадках стверджував, що діє від імені уряду РФ.

Цьогорічна спроба Дерипаски звільнитися від санкцій США, введених в 2018 році, зазнала невдачі в федеральному суді. Він оскаржив своє включення в звіт Міністерства фінансів про російських олігархів, заявивши, що звинувачення засновані на чутках і інсинуації і що санкції завдали йому фінансових збитків, відповідно до його позовом, поданим до окружного суду США у Вашингтоні.

У червні окружний суддя США Аміт Мехта відхилив позов, виявивши, що у міністерства фінансів є достатні підстави для свого рішення і що у бізнесмена немає правоздатності або доказів, що підтверджують деякі з його вимог.

Уряд США в 2019 році зняв санкцій з деяких компаній, пов’язаних з Дерипаскою, після того, як він зменшив свої частки володіння, але Сполучені Штати зберегли санкції відносно самого бізнесмена. Як повідомляє Financial Times, в січні 2020 року в листі юристам Дерипаски Міністерство фінансів США обґрунтувало санкції, пославшись на повідомлення про те, що Дерипаска допомагав Путіну відмивати гроші.

Департамент по Управлінню контролю за іноземними активами пише, що в 2016 році Дерипаска «визначений в якості однієї з осіб, що мають активи і відмивають кошти від імені президента Росії Володимира Путіна». Як повідомляється, бізнесмен скасував лістинг на IPO компанії «Газ», щоб приховати відмивання грошей Путіним.

Яку роль зіграв в президентських перегонах в США в 2016 році Дерипаска, залишається одним з головних питань розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера III про втручання Росії у вибори у США. Але питання правосуддя США до Дерипаски не обмежуються тільки 2016 роком.

Міністерство фінансів США заявило, що: «Дерипаска знаходиться під слідством у справі про відмивання грошей і звинувачується в загрозі життю конкурентів, незаконному прослуховуванні телефонних розмов з державним чиновником і участі в здирництві та рекеті».

Наслідки обшуків передбачити поки дуже складно. Вони можуть стосуватися і лобістів Дерипаски в США, і питань власності і управління алюмінієвими заводами в Росії, і навіть самої верхівки російської влади. Як би там не було, щоб уникнути ситуації, при якій офіційна влада США могли б видати ордер на затримання російського олігарха Олега Дерипаски в Австрії, бізнес-джет Gulfstream G550 (бортовий номер EI-EGO), який йому належить, імовірно з бізнесменом на борту вилетів з Відня і вже приземлився в московському аеропорту Внуково.

Цікаво те, що на своєму шляху бізнес-джет обійшов територію Білорусії, віддавши перевагу для прольоту повітряному простору над Литвою і Латвією. 

Автор: Юрій Федоренко.