Путін й історія: небажання осягнути і прийняти

Відомий широкому загалу своїми псевдоісторичними байками Володимир Путін, той, що за сумісництвом ще й президент Росії, нещодавно видав ще одне підтвердження власного «історичного професіоналізму».

Під час бесіди з тверським губернатором Ігорем Руденєй Путін висловився з приводу вбивства святителя Філіпа (Количева) Малютою Скуратовим. На думку Путіна, головний опричник Скуратов не має ніякого відношення до вбивства святителя Філіпа. Можна було б вважати цю тезу Путіна невдалим жартом історика-любителя, якби він і потім, у подальшій розмові, не акцентував увагу на своєму ствердженні.

Нові подробиці від «гуру історії» про те, чи їхав Малюта повз Тверського Отроча монастиря чи не їхав, заїхав в нього або не заїхав – вже не залишають місце для жарту.

Путін лише підтвердив своє амплуа «історичного фантазера», яке вже неодноразово доводив своїми «псевдоісторичними» опусами.

Своїм ствердженням Путін відкидає думки з приводу вбивства святителя Філіпа всіх серйозних істориків Росії і Руської Церкви від Карамзіна і Дмитра Ростовського, до Руслана Скриннікова і Антона Карташова.

Наполягаючи на своїй викривленій історичній правді, «довічний» лише доводить те, що і всі інші його «оригінальні» або в дусі історії КПРС історичні судження мало чого варті.

Для тих росіян, кому «пощастило» жити у часи нескінченного правління Путіна, важливо, однак, те, що це судження – не безневинна дурість. Це чергова спроба «підмінити» та переписати історію Росії.

«Підігнати» історичні факти під таке необхідне владі Кремля імперське кліше. Це свідома спроба «відбілити» вбивць. Змінити ставлення простих росіян до сотень тисяч жертв Опрічного терору. До самого терору того часу, який змусив Олександра II викреслити фігуру Івана Грозного зі списку героїв Росії на пам’ятнику до її Тисячоліття.

Кривавий кат Малюта Скуратов, який був огидний росіянам XIX століття, став для Путіна героєм, заради звеличення якого він наполегливо фальсифікує історію самим явним чином.

Безперечно, кожен має право на власну думку з приводу того чи іншого історичного факту або події. Але публічні висловлювання президента країни виходять за рамки «власної думки». Це вже провладна лінія, спрямована на тотальне фальшування історії.

Російська влада вже звично використовує таку «історичну політику» як останній інструмент для політичної мобілізації населення і підтримки рейтингів першої особи.

В цьому немає нічого скільки-небудь нового для пострадянської політики Росії, принаймні з середини десятих років XXI століття. Подібного роду практики «історичної політики» в принципі характерні для будь-яких держав, що вибудовують свої пантеони героїв і коригують національну історію відповідно до політичної кон’юнктури, що може не збігатися зі «справжньою», доведеною фахівцями, історією та історичними пріоритетами інших країн.

Однак специфіка саме сьогоднішньої російської ситуації полягає в найвищому градусі політизації та міфологізації історичних сюжетів і агресивності історичної політики. Битва на полях пам’яті стає все більш запеклою.

Нещодавнє відверте «переписування» історії Другої світової війни, напередодні святкування 75-ї річниці перемоги у ВВВ та завершення Другої світової – тому яскравий приклад. Свідомі та відверто агресивні повторювання спроб брехливого режиму Росії проєктувати і підсилювати свої власні версії і сумнівні інтерпретації катастрофічних причин і наслідків тієї страшної війни викликають відразу не тільки у світової спільноти, а й навіть у власного народу.

Дуже цікава та важлива реакція провладних кремлівських ЗМІ на такі історичні опуси «бункерного історика». Кремлівські писаки надають таким байкам сенси, про які Путін навіть не підозрює.

Сказав – та й сказав. Але «перевернута» путінська байка-історія загибелі святителя Філіпа вже стала трактуватися як якийсь сигнал, адресований патріарху Кирилу і його ліберальному оточенню через нагадування про опального священнослужителя. Як завуальована порада Путіна патріарху Кирилу не оголошувати війну владі і не брати участь в «руйнуванні держави, яка є формою існування народу Росії».

У цьому конкретному випадку з «історичним професіоналізмом» Путіна не так важливо, що то було – помилка, хибна думка чи цілеспрямована брехня. Ми вже звикли до того, що Путіна, коли він плутає Північну війну з Семирічною, виправляють навіть діти.

Важливо те, що ЗМІ намагаються наділити «довічного» такою безпомилковістю, коли кожний звук, що видає з себе Путін, обов’язково повинен мати сенс чи хоча б бути якимось таємним знаком від «всебічно просвітленого гуру», що вперто вважає себе довічним керманичем цілої нації. 

Автор: Юрій Федоренко.